Ми здригнулися і подивилися одне на одного, почувши тривожний дзвінок у двері.
– Відкривати не будемо, – рішуче прошепотів Максим, ніби боявся, що непроханий гість може почути нашу розмову.
– Так, – коротко відгукнулася я, сподіваючись, що той, хто дзвонив, піде.
Однак той, хто стояв з того боку вхідних дверей, здаватися так просто не збирався.
Дзвінок знову і знову змушував нас здригатися. Максим спохмурнів і вирішив подивитися, хто саме так посилено намагається до нас потрапити.
– Якщо моя сестра, то нас немає, – прошепотіла я чоловікові, й стривожено замахала руками.
Чоловік на знак згоди кивнув мені й, навшпиньки пішов до вхідних дверей. Збоку це виглядало смішно та дивно: дорослий чоловік спортивної статури, злякано крадеться у передпокій.
Щоб не розсміятися, я прикрила собі рота рукою. Я побоювалася, що непроханий гість почує нас. Близько трьох хвилин Максим був відсутній, а потім я почула, як він крадеться назад.
– Людка прийшла знову зі своїми пакетами, – пробасив чоловік і пошепки чортихнувся. – Мені здається, поки ми не відкриємо, вона не піде.
– Набридне – піде! – впевнено заявила я. – Її пустиш, потім дулю випроводиш. Засяде до глибокого вечора і свою хімію розхвалюватиме. Мені воно потрібне?
Максим мовчки зиркнув на мене і пішов у вітальню дивитися телевізор. Але через побоювання, що своячка може почути звуки, зменшив гучність.
Людмила, моя сестра, ще близько десяти хвилин м’ялася під нашими дверима, а потім додумалася зателефонувати мені.
Я пішла на кухню, та відповіла Людмилі, що ми з чоловіком перебуваємо у гостях.
– Ой, а де ви? Я можу приїхати, може, нових клієнтів собі знайду, – сестра спробувала дізнатися про те, де саме ми знаходимося.
– Ні, вибач, взагалі зараз не до твоєї хімії, – напівжартома відповіла я і поклала слухавку.
Проте Людмила не прийняла моєї відмови, й знову почала мені телефонувати. Щоб та перестала докучати, я вимкнула телефон.
Ще через сім хвилин, так нічого і не добившись від мене, Людмила спустилася вниз.
Я не просто так не хотіла пускати її до своєї квартири. Люда була молодша за мене на три роки, легковажна й уперта, вона міняла місця роботи, зі швидкістю світла.
Останнім її захопленням став мережевий маркетинг. Вона послухала в інтернеті чиїсь солодкі промови про те, що на цьому можна розбагатіти й, накупивши побутової хімії, вона стала, мало не насильно, впихати її всім родичам та знайомим.
Я зрозуміла, що зробила велику помилку, коли вперше повелася на вмовляння Людмили.
– Ти тільки подивися, як працює цей засіб! – захоплено розповідала сестра. – Візьми собі ось цей, та ще кілька ось цих, – не дочекавшись схвалення з мого боку, Людмила сама стала формувати для мене замовлення. – З тебе дев’ятсот гривень, плюс ще моя знижка п’ять відсотків. Разом…
– Вісімсот п’ятдесят п’ять гривень, – порахувала я. – Якось дорогувато за три засоби …
– Зате яких! Насправді тут один лише коштує майже шістсот гривень. Зараз проходять знижки для своїх, – Людмила стала запевняти мене в тому, що я придбала вигідні товари.
Щоб родичка відстала, я таки викупила побутову хімію, і вона, задоволена собою, пішла. Наступного дня я вирішила використати один із засобів, куплених у Людмили, для чищення ванни.
Однак на мене чекало велике розчарування. Засіб не допомагав. До того ж від нього не було ніякого запаху, характерного для побутової хімії.
Щоб перевірити й всі інші товари, я почала розкривати їх. Дуже швидко я зрозуміла, що користі від куплених засобів немає ніякої.
– Дев’ятсот гривень просто коту під хвіст, – невдоволено повторила я.
Тут якраз під гарячу руку підвернулась Людмила, яка з порога заявила, що її обдурили.
– Засоби всі виявилися фікцією, – обурено повідомила сестра. – Тепер усі думатимуть, що я шахрайка, але це не так. Я ж сама опинилася в мінусі, – додала вона, натякаючи, що гроші не віддасть.
Після цього випадку я зареклася не зв’язуватися з Людмилою, та не вірити її хвалебним байкам.
Проте, за місяць сестра знову прибігла до мене з великими сумками. З порога вона повідомила, що знайшла нову гарну компанію, якій на сто відсотків можна було довіряти.
На цей раз Людмила пропонувала не побутову хімію, а косметику з Кореї невідомого бренду. Я з недовірою покрутила підозрілі банки без термінів придатності, та дати виробництва.
– Нісенітниця якась…
– Ні, чудові парфуми! Тут я ручаюся! Візьми, бодай парочку, – наполягала вона. – Я сама користуюся, якість відмінна!
Людмила не відставала від мене близько пів години, поки я нарешті не здалася і не накупила косметики на сімсот гривень. Скориставшись нею цього ж вечора, я зрозуміла, що в мене почалася алергія.
Я одразу зателефонувала сестрі й повідомила її про те, що всі її бренди – цілковитий обман.
– Тільки в тебе алергія, ніхто більше не скаржиться! – щиро обурилася Людмила.
Однак, наступного дня стало відомо, що у всієї рідні виявилися схожі симптоми.
– Більше нічого до мене не принось! – гаркнула я на сестру. – Дістала вже зі своєю нісенітницею. Іди працюй у нормальну установу, а не майся дурницею і не втягуй нас більше!
Я була впевнена, що Людмила мене почула, але не тут то було. Буквально три години тому мені зателефонувала стривожена мати й повідомила, що молодша дочка знову намагається втюхати родичам товари незрозумілого виробництва.
– Не відчиняй їй двері! – Вимовила я в слухавку. – Присяде тобі на вуха і не відчепиться, поки гроші не вивудить.
– Я їй не відкрила, бо мене тітка Лілія попередила, що Люда була в неї зі своїми китайськими сумками.
Ми занервували, але я все ж сподівалася, що сестра до нас не дістанеться.
Почувши дзвінок у двері, я відразу подумала про Людмилу, яка знову вирішила до мене навідатися зі своїми псевдозасобами.
Максим, перевіривши, підтвердив мої побоювання. Сестра не здавалася і знову вирішила розвести мене на гроші.
Свідомо Людмила робила все, чи ні – невідомо. Однак, це вже було зовсім інше питання. Я вирішила більше не піддаватися на провокації сестри й, щоб нічого не купувати в неї, просто не відчиняти їй двері.
Це найкращий спосіб не зіпсувати з нею стосунків! Бо слів вона не розуміє! То ж поки так, а далі, як піде! І кози ситі, і сіно ціле! Ви зі мною згодні?
