Якщо так піде далі, то, крім розлучення, я виходу не бачу

У мене склалася така ситуація в сім’ї, яку мені нема з ким обговорити. Не хочу засмучувати батьків, і вкотре набридами своїми проблемами подругам.

З чоловіком разом 3 роки, дітей немає. Нам по 26 років, працюємо, все є, але не шикуємо, звісно. У мене п’ятиденний робочий графік, у чоловіка за змінами, тому іноді не бачимося по два дні. Я приходжу з роботи, а він уже пішов, я йду на роботу, а він ще по дорозі додому.

Нещодавно вийшло так, що мені зовсім несподівано пощастило знайти роботу із зарплатою вдвічі більше, ніж у нього, та ще й саме у тій сфері, де я найкраще почуваюся. Поділу фінансів у нас ніколи не було, пережили разом такі складні часи, коли часом навіть їсти не було чого. І завжди допомагало безмежне кохання, пережили і вирвалися з цього разом.

Після того, як я перейшла на нову роботу, він постійно огризається: “Це ж ти у нас заробляєш! Ми ж твоїм коштом живемо!”. Я жодного разу не акцентувала на цьому увагу. І це мене дратує дуже сильно, бо мені байдуже, хто і скільки приносить грошей у сім’ю.

Я працюю на улюбленій роботі, йому його робота також подобається. Хочеться вірити, що інша проблема не пов’язана із вищеописаною.

Вона полягає в тому, що він постійно на мене кричить і критикує. Прийшов із роботи, а я приготувала м’ясо з овочами, наприклад. Він починає хмуритися і говорити, що можна було б і по-іншому зробити, щоб було смачніше.

Я не шеф-кухар, але готую їстівну їжу і не розумію, чим заслуговую постійну критику. То я неправильно зробила прибирання, то вийшла надвір не вчасно, то в магазині купила не те. Він мене критикою виводить із себе, бо це не такі принципові речі, як на мене. Що важливіше: неправильно вибраний хліб чи атмосфера у сім’ї?

Сьогодні вранці прокинувся не в настрої. У нього вихідний, а я збиралася працювати. На мій “добрий ранок” ігнор, на пропозицію зварити каву – ігнор, на запитання “Що не так? ” — крики “Все так, чого ти прикопалася?”.

Я в розпачі. Дуже чутливо ставлюся до таких моментів. Розлютилася вранці і сказала: «Або ти вчишся мене поважати і тримати себе в руках, або ми розходимося найближчим часом».

Раніше він мною пишався, завжди хвалився перед друзями. Ми були щасливі. Мені здається, хоча можу помилятися, що я не змінилася за цей час і впевнена, що люблю його найбільше в житті.

Раніше хотіла дитину від нього, а тепер іду додому з важким серцем, бо знаю, що там знову будуть крики, закиди, безпідставні звинувачення та мої сльози.

Якщо так піде далі, то, крім розлучення, я виходу не бачу.