– Якщо ти забула, ми тепер одна сім’я і це нормально, допомагати один одному! Нічого з твоєю квартирою не станеться, якщо я там поживу кілька років! – біснувалася свекруха

До одруження я жила у квартирі, що дістала мені від бабусі. Потім ми з Владом вирішили, що нам буде тісно в однокімнатній квартирі, особливо після появи дітей, тож вирішили купити трикімнатну в іпотеку.

Мою однокімнатну ми не стали продавати, розраховуючи зробити в ній ремонт і здавати в оренду, щоб мати постійний дохід.

– Може, так буде й правильно, – казала мати Влада. Звісно, ​​не всім так пощастило отримати квартиру у спадок.

– Не кажи так, – нервував чоловік. Соня втратила бабусю і це не можна назвати везінням. Вона ж не виграла цю квартиру в лотерею, як приз.

– З одного боку, ти маєш рацію! Тільки сам поміркуй, тобі зараз доведеться горбатіти для виплати кредиту, а твоя сестра з чоловіком, взагалі, зі мною живуть.

Це було правдою, тому що Рита з Сашком після весілля оселилися у квартирі моєї свекрухи, а особливих перспектив на покращення їхніх житлових умов не було.

Утрьох, звісно, ​​жилося не дуже добре, але справжні труднощі почалися на тлі поповнення сімейства.

Батьки Сашка не могли допомогти молодій сім’ї, тому свекруха з жахом уявляла, яким буде її життя з немовлям в одній квартирі, та вигадала геніальний план.

– Ви вже мешкаєте в іпотечній квартирі в хорошому районі. Кредит зможете сплатити, тому що працюєте удвох і сповнені сил. А у Рити скоро дитина буде, і місця для всіх у нашій квартирі не вистачатиме.

– Поки не розумію, до чого ти ведеш, – потирав потилицю Влад.

– У твоєї дружини стоїть без діла прекрасна однокімнатна квартира, в якій я могла б жити. Мені багато не потрібно, ви там нещодавно ремонт зробили, от я б там і жила.

– Ну, не знаю, – сумнівався Влад. Ми квартирантів зараз туди шукаємо.

– Так не треба нікого шукати, – демонструвала оптимістичний настрій свекруха. Я можу переїхати найближчим часом, і за порядком стежитиму, і комуналку сплачуватиму своєчасно.

– Самостійно приймати рішення, щодо цієї квартири, я не можу. Це власність Соні, тож насамперед потрібно з нею обговорити цю тему.

– Я проти заселення твоєї матері! У нас на цю квартиру були свої плани, і не бачу сенсу їх міняти!
– Просто мати хоче Риті допомогти, от і вирішила перебратися в однокімнатну.

– Вона їй більше допоможе, якщо сидітиме з малюком, коли він з’явиться!

– Це, звичайно, так, тільки в її двокімнатній і так тісно, ​​а після появи племінника взагалі не буде жодної хвилини спокою. Ну, сама поміркуй, як їм жити доведеться!

– Я все розумію, тільки ми теж платимо кредит, економимо на всьому і відмовляємо собі багато в чому не для того, щоб твоїй сестрі жилося комфортно!

– Ну, у них скоро буде дитина!

– Ми з тобою одразу це питання обговорили, та домовилися мати дітей лише після вирішення всіх матеріальних, та квартирних питань!

– Рита чудово знала про своє становище, та відсутність перспектив на покращення своїх умов. Мою квартиру ми плануємо здавати, а кошти за оренду, спрямовувати на рахунок погашення свого кредиту.

– Твоя мати сама все вирішила, без узгодження, до моєї квартири переїхати зібралася, і всі вигоди прорахувала, тільки я категорично проти!

Влад матері повідомив про моє рішення, вона незадоволена залишилася і почала надзвонювати мені з претензіями.

– Якщо ти забула, ми тепер одна сім’я і це нормально, допомагати один одному! Нічого з твоєю квартирою не станеться, якщо я там поживу кілька років.

– У сенсі кілька років? Я думала, ви хочете максимум на пів року, поки маленька дитина завдаватиме сильного занепокоєння!

– Ну звісно, ​​а у сім місяців він стане самостійним і навіть сам заробить грошей батькам на квартиру?

– Твоя однокімнатна може бути для мене корисною три, чи чотири роки. Онук підросте, дочка із зятем грошей трохи накопичать на власне житло, і тоді я зможу повернутися до своєї квартири.

– А тепер самі себе послухайте: значить про власний спокій і зручність доньки ви дбаєте, а син теж живе в кредитній квартирі, але ви збираєтеся позбавити його додаткового доходу!

– Тобі взагалі ця квартира просто так дісталася, і соромно має бути такі права качати!

– Це не ваша справа, як вона мені дісталася, але за законом я там господиня, і сама розпоряджатимуся своєю власністю! На ваше майно я не претендую, але й своє віддавати не стану!

Свекруха була в сказі від моєї поведінки, оскільки вже все продумала і розрахувала, а я тепер їй плани псую. Вона почала від сина вимагати, щоб він на мене вплинув.

– Я не маю жодного відношення до цієї квартири, і втручатися туди не стану, – нервував Влад.

– Ось на половину в кредитній квартирі, я маю права, тому в теорії, можна було б подумати про твій переїзд тимчасово до нас.

Тільки після цих скандалів із Сонею, жити під одним дахом у вас не вийде, і я не збираюся постійно між вами виступати, як арбітр.

– Та я й сама не буду з вами жити, не вистачало ще від твоєї дружини моралі слухати!

Потім вона всім родичам розповіла про мою непорядність, та скаржилася на мою поведінку. Дочку і зятя, при цьому, вона вважала практично ідеальними, а сина засуджувала.

Тільки мені особливої ​​справи до цих історій не було, оскільки я не дуже горіла бажанням спілкуватися з ріднею чоловіка.

Рита теж на мене зуб точила і навіть на появу сина не запросила в гості.

– Ти приходь, а твоя недолуга дружина нехай дома сидить, – сказала Рита, коли Влад телефонував, щоб привітати її.

– Ви з матір’ю вирішили мене доконати? – сердився чоловік. Зараз є чудова нагода всім помиритися і жити дружно.

– Ага, тільки ви в шикарній трикімнатній удвох тусите, ще й квартира є для здачі в оренду, а ми в маленькій двокімнатній вчотирьох тулимося і, не факт, що колись ситуація зміниться на краще!

– Але трикімнатна – це результат нашої праці, – не розумів її логіки Влад. Нам за неї ще довго треба платити, на собі заощаджуючи.

Вам із чоловіком теж ніхто не заважає купити квартиру в кредит, і роками сплачувати за неї борги!

– Ти так кажеш, бо у тебе дітей немає і не розумієш скільки витрат на них потрібно, – з виглядом знавця, та досвідченої жінки, міркувала Рита.

Влада розривало від протиріч, з якими не вдавалося впоратися, і виходу з ситуації чоловік не бачив.

Йому було щиро шкода матір, сестру та племінника, тільки ж ми не могли розв’язувати їхні проблеми, на шкоду власним.

Поки ми жили скромно заради квартири, Рита з чоловіком на відпочинок їздили, постійно по нічних клубах кочували, й не дуже замислювалися про майбутнє.

Коли виникла тема малюка, вони спробували коштом моєї спадкової квартири виїхати, тільки не вийшло нічого.

– Зрештою, ти можеш сам відвідувати родичів і спілкуватися з племінником, якщо я не бажана гостя у домі твоїх родичів, – сказала тоді я.

– Їхню образу розумію, і якби у нас своїх проблем не було, напевно, можна було б погодитися на варіант твоєї матері. А так, нехай краще ображаються, зате на шиї у нас сидіти не будуть.

– Поживемо, побачимо! Я нічого і не вимагав від тебе, бо це було б нахабством. Рідня у мене, звичайно, своєрідна, тільки все одно я люблю їх, і відмовитись не зможу.

Я про відмову від спілкування розмови не порушувала. Я не бачила у родичах чоловіка ворогів, але використати себе нікому не дозволю!

Для мене на першому місці існувала наша з Владом сім’я, на другому – все решта. І, якщо комусь це не подобається, то це були суто їхні особисті проблеми! Ви схвалюєте таке моє рішення?