– Якщо ти звільниш мого брата Бориса, весілля нашого не буде! – Поставила умову наречена

– Якщо ти звільниш Бориса, весілля нашого не буде!

Артем ніколи не бачив наречену такою розсердженою. Він намагався Ларису обдурити:

– Та я й не збирався твого брата звільняти. Просто сказав йому, що разом ми тепер не зможемо працювати.

– А це не одне й те саме? Найкращого друга на вулицю виганяєш…

– Найкращий друг – це він тоді був у школі. А зараз злодій.

– Так, значить?

– Виходить, що так.

– Ну, і про весілля забудь, – Лариса від образи прикусила губу, боляче стало, мало не розплакалася. – А то ти й мене колись у колишні запишеш.

Повернулась і вийшла із кабінету. І дверима грюкнула на весь офіс. От характер! Звідки? Артем зітхнув.

…З Борисом вони справді дружили чи не з першого класу. З уроків на рибалку втікали, в одній футбольній секції займалися.

Тільки в армію служити Артем пішов без друга, хоча вони разом у прикордонні війська збиралися. Але у Бориса виявили недугу.

Артем, як ведеться, відслужив своє на Далекому Сході, листи один одному писали, але рідко, – обидва якось в епістолярному жанрі не дуже сильні були.

Повернувся Артем з армії змужнілий, дорослий. Глянув на сестру друга, Лариску, і здивувався. Ішов він служити, вона ще дівчиськом незграбним була. Вічно поруч із ними терлася.

Але уваги на неї майже не звертали, – дівчисько, воно і є дівчисько, з нею тільки в м’ячики у дворі грати. А тут – дівчина, і навіть дуже симпатична. Підійти не знаєш як.

Як виявилося, Лариска ще з дуже маленького віку була в нього закохана. Майже безнадійно. Артем на неї уваги майже не звертав. Крутиться поруч, – і гаразд. Лариску це ображало до сліз.

Вона часто ночами у подушку плакала. А коли Артем в армію пішов, одного разу листа йому написала. Просто так, начебто ні про що.

Але вона таки сподівалася, що між рядків він все прочитає і про все здогадається. Виходило, що чекала вона на хлопця з армії, хоча він про це так і не здогадався.

А повернувся – і без натяків почав залицятися. Вона наче на його знаки уваги не відразу відповіла, але потім стало зрозуміло: весілля не оминути.

Але тут несподівано втрутилися батьки Лариси: нехай, мовляв, спочатку в інститут вступить, а весілля зіграємо до осені.

І все йшло, ніби нічого, – в інститут дівчина вступила, стала на заняття ходити, і весілля вже намітили. Домовилися з банкетною залою, вже гостей почали запрошувати. І ось – будь ласка.

Вийшов скандал із братом. Цього Лариса стерпіти ніяк не могла, хоч і розуміла, що Артем має рацію, аж надто багато неприємностей йому Борис завдавав.

Річ у тім, що Артем повернувся з армії не тільки змужнілим. Він твердо вирішив відкрити свою справу і зайнятися бізнесом – для початку відкрив невелику крамничку з продажу комп’ютерної техніки та аксесуарів.

Взяв кредити у банку, персонал набрав. Запросив і Бориса, зробив своїм заступником. Той спочатку з ентузіазмом за справу взявся, закупівлею товару зайнявся.

І ось тут і виявив якось Артем, що друг його не тільки у відрядженнях міцно бенкетує чужим коштом, а й додаткову винагороду бере з постачальників, щоб саме їх товар вибрати.

А товар був, м’яко кажучи, не зовсім якісним. Остання партія ноутбуків взагалі виявилася халтурою із підробленими супровідними документами.

Рекламацій від покупців було багато, чутки про крамницю погані пішли. А тут ще з’ясувалося, що гроші з сейфа стали зникати, а ключ був від нього тільки в Артема та його заступника.

Довелося відверто поговорити. Борис спочатку все заперечував, потім почав відчитувати:

– А навіщо ти друга найкращого на побігеньках тримаєш? Я що тобі, – хлопчисько по відрядженнях мотатися?

– Так ти там гроші не абиякі підіймаєш, – спробував заперечити Артем, – а мені рахунки за твої люксові номери в готелях астрономічні приходять. А про обіди у ресторанах я взагалі давно вже мовчу.

– А ти сам із партнерами в дешевих їдальнях обідаєш? І на квартирах без зручностей у бабусь у відрядженнях зупиняєшся?

– Я з партнерами реальні переговори веду, для фірми корисні. І хабарів із них не беру, як дехто. І під мухою зранку на роботу не приходжу.

Борис, звісно, ​​все розумів, але й ображався. Коли в школі навчалися, все друзі ділили порівну. Ніхто нікому вказівки не давав і жити не вчив.

А тепер Артем у начальники вибився. А Борис тепер хто? Поки там, на кордоні, Артем зі службовим собакою на повідцю бігав, він, Борис, уже зв’язками з потрібними людьми обростав, бізнес вивчав у місті. Щоправда, із цим вивченням не все гладко виходило.

Пробував Борис бізнес свій замутити – не зрослося. Одні збитки. А тут ще до підпільного казино заходити став.

Як завжди, спочатку щастило, потім борги з’явилися. Нещодавно прямо додому пізно ввечері прийшли два міцні хлопці. Сказали просто:

– Не заплатиш, – жити тобі стане зовсім погано. Будинок треба буде продати. Та й сестра у тебе симпатична. Не шкода?

– Та я відіграюся.

– А хто тебе до столу тепер пустить? Кредитувати більше не будемо. Досить. Шукай реальні гроші. В друга попроси, він у тебе грошовий.

Борис попросив. Але Артем тільки рукою махнув:

– Не зараз. Усі наші кошти в обороті. Та й куди тобі стільки? Начебто не бідуєш …

Гаразд, в обороті – так в обороті. Але в сейфі є. І Борис став потихеньку туди заглядати. Але борг перед казино лише зростав. А тут ще й Артем із роботи, вважай, жене. Вляпався, коротше.

Можна було все Артему розповісти. Особливо про Ларису. Він її справді полюбив, а якщо так, ніяких грошей не пошкодує. Але ж тоді він Бориса зовсім прожене.

В Артема теж на душі важко було. Намагався з Ларисою порозумітися – не виходило. Та навіть слухати його не хотіла, ніби про весілля й розмови не було.

Може, вона й не кохала Артема ніколи? Так, звикла просто. Звісно, ​​захищати рідного брата треба. Але спочатку хоч би розібратися треба було.

Ларисі було теж несолодко. Вона весілля своє щодня подумки уявляла, і ось, – казка може і закінчитися, не розпочавшись. А Борис теж добрий. Навіщо гроші красти? Попросив би – Артем би не відмовив. Чи відмовив?

А Борьку шкода. Він з дитинства недолугим ріс. То ніс на гірці розіб’є, то на велосипеді в паркан уріжеться.

І люди якісь підозрілі до нього приходять вечорами. Що їх пов’язує? Може, Борис заборгував комусь?

Якось увечері швидко стемніло, а Лариса затрималась у садку. І раптом побачила, як на веранді Борис розмовляє із двома незнайомими їй хлопцями. Дівчина затримала крок, щоб прислухатися і залишитися непомітною.

– Ти, Борько, довго ще тягтимеш? – З явною загрозою в голосі промовив один із візитерів.

– Та я ж віддаю потроху.

– Саме потроху. Цього лише на відсотки й вистачає. А основна сума коли буде?

– Знайду скоро, у друга попрошу.

– Попроси якнайшвидше. А то щоб нічого поганого з його нареченою не трапилося… Любиш у рулетку грати, люби й борги повертати. Тут нікому не прощається.

У Лариси подих перехопило. Недаремно говорять про жіночу інтуїцію, ось і вона недарма про борги брата подумала. Казино, значить… Що ж, якщо ніхто не діє, то доведеться жінці на себе ініціативу брати.

Артема вдома не було. Виглянув сусід дядько Мишко, повідомив:

– А він у барі, за парком. Він туди тепер щовечора ходить. Сумує чомусь. Посварилися, чи що?

– Щось на кшталт того…

Далі дядька Мишка дівчина вже не слухала, помчала вниз сходами.

Артем сидів за столиком і дивився на телевізорі футбол. Побачив наречену, сумно посміхнувся:

– Обручку прийшла повертати? Залиш собі на згадку. Наступного разу заміж будеш виходити, витрачатися не доведеться.

– Її не повертати, закладати треба. Біда у нас. І мені, між іншим, небезпека загрожує. Ми багато грошей на весілля зібрали? Теж витратити доведеться.

З часу тієї розмови минуло майже пів року. Але в місті досі згадують, як накрили мало не під носом біля обласного відділення поліції підпільне казино, де відвідувачами виявилося багато відомих і впливових людей.

Згадують і весілля Артема із Ларисою. Гостей було чимало, навіть армійські друзі приїхали привітати свого товариша.

Армійська дружба – вона назавжди, де б ти потім не працював. А ось Бориса на урочистості не було. Він, кажуть, вирішив розпочати нове життя у новому для себе місті. Може, воно і на краще. Час покаже.

Дякую Вам, шановні читачі, за коментарі, та вподобайки.