У День народження маленького Родіона за святковим столом зібралася вся родина.
Коли родичам набридло говорити про політику та ціни в магазинах, вони плавно перейшли на розмови про дітей та про те, що молодій сім’ї замало однієї дитини.
– Треба думати про другу, поки ви ще молоді, й можете поставити її на ноги, – повчальним тоном промовила Ольга Михайлівна. – Одна дитина – це не дитина…
– Ви й цього дуже рідко бачите, – не забула втрутитися в розмову сваха, яка набагато частіше бувала у дочки та зятя.
– Ну не всі ж на пенсії сидять удома, як ви, – відрізала у відповідь Ольга Михайлівна. – Дехто продовжує працювати, щоб забезпечити собі безбідне існування.
– Деякі люди не працюють, бо у них є проблеми зі здоров’ям, не у всіх воно таке, як у вас, – огризнулася Наталія Вікторівна.
– Покажіть мені здорових людей, – посміхнулася сваха, і зайшлася в гучному сміху.
Інна, яка була при розмові свекрухи та матері, зрозуміла, що настав час втрутитися.
– Давайте змінимо тему, а то ви вже не в ті нетрі полізли, – із солодкою усмішкою промовила жінка.
Свахи обмінялися зневажливими усмішками, і Ольга Михайлівна знову промовила:
– А як думаєте, скоро буде друга? Адже одній дитині сумно рости без братика чи сестрички.
– Ми поки що про це не думали. Усі сили зараз йдуть на виховання Родіона, – відмахнулась Інна, сподіваючись змінити тему розмови.
Проте свекруха не збиралася так просто здаватися. Вона збиралася отримати від невістки відповідь на своє запитання.
– Ну, це зрозуміло. Але ви подумайте, адже час летить так швидко. Чим більше дітей, тим краще для всіх, – з усмішкою промовила Ольга Михайлівна.
Наталія Вікторівна, яка не змогла втриматися від глузування, гордо процідила:
– Що за мода вчити, як жити іншим? Думаю, наші діти й самі розберуться, скільки їм потрібно дітей. До того ж добре міркувати, коли не ти не спиш ночами.
– Я зрозуміти не можу, чого ви пристали до мене? Я зараз розмовляю не з вами, – з усмішкою сказала Ольга Михайлівна.
– Знаєш, Інно, якщо ви вирішите завести другу дитину, то я готова взяти вашого первістка собі. Виховуватиму його сама, щоб вам було легше справлятися з малюком.
Ці слова застали не лише Інну, а й Наталю Вікторівну зненацька. Вони обидві були приголомшені такою пропозицією і не знали, як реагувати
– Що? Як це можливо? Це ж наш син! Ми не можемо просто віддати його комусь іншому, – насилу видавила з себе невістка.
– Я чудово розумію твої почуття, але подумай, скільки часу і сил йде на одну дитину. З двома буде набагато складніше.
– А так я допоможу вам, візьму на себе турботу про старшого, поки ви будете зайняті молодшим, – незворушно відповіла Ольга Михайлівна.
– Ви що таке кажете, свахо? Ви взагалі у своєму розумі?! – не стрималася Наталя Вікторівна. – Сподіваюся, це був дурний жарт?
Жінка зневажливо глянула на матір невістки та, нічого не відповівши, зазбиралася додому.
Після того, як свекруха пішла, мати з донькою довго обговорювали слова Ольга Михайлівни й дійшли висновку, що вона пожартувала.
Однак через тиждень, коли свекруха знову навідалася до Інни, вона повернулася до минулої розмови.
– Ти думала над моїми словами? – мало не з порога спитала Ольга Михайлівна.
– Над якими? – Інна не відразу зрозуміла, про що йшлося.
– Ми з тобою розмовляли з приводу другої дитини й того, щоб я забрала у вас Родіона, – свекруха награно посміхнулася.
– Ви не жартували? – Здивувалася Інна. – Ви цілком серйозно пропонуєте у нас забрати сина? Але ж це наша дитина! Ми хочемо бути поруч із ним щодня, бачити, як він росте, брати участь у його житті.
Жінка відчула, як у неї мимоволі затремтіли ноги та руки, а потім і все тіло одразу.
– Я добре тебе розумію, але іноді потрібно думати практично. Я піклуватимуся про нього, як про свою власну дитину. І потім йому буде добре зі мною.
– У мене є досвід виховання дітей, я знаю, як правильно їх ростити. Недарма тобі попався такий добрий чоловік. Це все мої старання, – лукаво підморгнула невістці Ольга Михайлівна.
– Ні, це неможливо. Ми не збираємось віддавати свого сина нікому, навіть вам. Ми впораємося самі. Дякую, – суворо промовила Інна.
Ольга Михайлівна з гіркотою зрозуміла, що її пропозиція не викликала очікуваної реакції, й вирішила змінити тактику.
– Гаразд, не будемо сперечатися. Просто подумай над моїми словами та знай, що моя допомога в силі, – свекруха вміло закінчила розмову, щоб не сваритися з невісткою.
Після розмови з Ольгою Михайлівною Інна довго думала про те, що сказала жінка. Думка про те, що хтось інший виховуватиме її дитину, здавалася їй дикою.
Не витримавши важких думок, Інна розповіла про пропозицію Ольги Михайлівни чоловіку Юрію.
– Що за маячня взагалі?! Якщо в нас і буде дитина, то ми самі виховаємо обох, – невдоволено пробурчав чоловік. – Не зважай. Мама сказала повну нісенітницю…
Минули місяці, і невдовзі стало відомо, що Інна знову в положенні. Ольга Михайлівна найбільше була рада цій звістці, й продовжувала наполягати на своїй пропозиції.
– Тепер, коли у вас буде двоє дітей, вам точно знадобиться моя допомога! Не відмовляйтеся від неї заздалегідь. Як тільки ти даси добро, я одразу піду з роботи, – радісно повідомила свекруха.
– Ми вдячні за ваше бажання допомогти нам, але ми впевнені, що зможемо впоратися самі. Наш старший син Родіон залишиться з нами, – холодно відповіла Інна.
– Дуже шкода, але гаразд, ваша воля. Однак пам’ятайте, що я завжди поряд, якщо раптом передумаєте, – вирішила нагадати Ольга Михайлівна.
Дивлячись на неї, жінка зрозуміла, що свекруха від своєї ідеї фікс нізащо не відмовиться. Ще до того, як в Інни з’явилася донька, Ольга Михайлівна стала роздратованою та злою.
Вона щодня приходила до невістки, й буквально намагалася довести її до нервового зриву. Коли Інна починала злитися, Ольга Михайлівна відразу приймалася її підмовляти:
– Ти не впораєшся з двома дітьми. Нехай Родіон поживе в мене.
– Ні, – категорично заявляла щоразу невістка. – Припиніть вже говорити дурниці! Сказали раз, сказали два, може настав час на цьому закінчувати?
Слово за слово, і жінки посварилися настільки, що перестали контактувати.
Але, недолуга свекруха не заспокоїлася, тож проблем побільшало. До Інни та Юрія, як до себе додому, почали навідуватися зі служби опіки.
Свої візити вони аргументували тим, що їм надходять анонімні повідомлення про те, що молода мати не справляється з двома малолітніми дітьми, та підіймає на них руку. Інна відразу здогадалася, хто саме до цього причетний.
– Поговори з Ольгою Михайлівною, очевидно ж, що це вона пише на мене анонімки, – попросила Юрія дружина.
Однак чоловік довгий час не вірив у те, що його мати могла так вчинити, через відмову віддати їй Родіона.
Через два місяці побоювання Інни підтвердились. Під час зустрічі Ольга Михайлівна запитала сина, чи не приходила до них опіка.
– А звідки ти знаєш про них? Я тобі нічого про це не казав…
– Ой, не пам’ятаєш ти просто, – зблідла жінка.
– Ні, мамо, це ти писала анонімки на Інну, – скрушно промовив Юрій. – Повірити не можу в те, що ти таке могла утнути!
– Я хотіла, як краще! З появою другої дитини, твоя дружина не приділяє належної уваги першій дитині! – Почала виправдовувати свій вчинок Ольга Михайлівна.
Однак, чоловік не став більше слухати матір, а, покрутив пальцем біля скроні, та пішов геть. Більше спілкуватися з Ольгою Михайлівною ні в нього, ні в Інни не було жодного бажання.
Все частіше їх відвідувала думка, що їй терміново потрібно звернутися до фахівця, щоб мізки вправив! Іншого пояснення її витівкам у подружжя не було! Можливо ви дасте слушну оцінку вчинкам “матері”?
