Пройшло майже 5 років, як не стало моєї матусі. Вона все життя прожила в селі, хоч я не раз пропонувала їй переїхати до міста.
Ми бачилися щотижня. Я приїжджала до неї, а вона готувала до мого візиту свіжі млинці із домашнім сливовим варенням. Це була улюблена страва мого дитинства. Ще б парного молочка до цих ласощів — пальчики оближеш!
В останні роки здоров’я мами було вже слабеньке. Одного разу навіть у лікарні лежала, хоч до останнього не хотіла їхати. Я бачила, як мама згасає на моїх очах, але нічого не могла вдіяти. Вік завжди бере своє.
Свій сільський будиночок мама, звичайно, заповіла мені. Та й не було більше, окрім мене, спадкоємців. Я була єдиною дитиною в сім’ї, а мій батько вже давно пішов у засвіти. Чесно сказати, довго думала, що робити із цим житлом.
Хотіла віддати синові, але він давно живе за кордоном. Виїхав, ще молодим, там вивчився, знайшов роботу і одружився. Тепер мені фотокартки в інтернеті надсилає час від часу. На батьківщину повертатись не планує. Жити у селі сама я теж не хотіла. Мені міське життя більше до вподоби.
Спочатку я приїжджала в той будинок, щоб прибрати і розібрати мотлох. Як же люди похилого віку люблять його збирати! А потім якось тужливо на душі стало. Я просто закинула це місце.
На продаж наважилася лише кілька місяців тому. Певна річ, треба було знову їхати туди, щоб подивитися, чи треба щось підремонтувати. Все-таки це не найновіше житло, ясна річ.
Яким було моє здивування, коли я виявила будинок в ідеальному стані. Надворі все прибрано, навіть трава підстрижена на газоні! Пішла дізнаватись у сусідки, що це за дива. Адже мене не було тут дуже довго, і за цей час двір мав перетворитися на закинуту місцину.
Виявилося, що сюди систематично приходив сусідський хлопець. Моя мама колись розповідала мені про нього, мовляв, він їй як онук став. Але я чомусь тоді не звернула на це уваги. Звати його Вася. Він на згадку про мою маму продовжив приходити і прибирати біля будинку.
Мене так сильно зворушила ця історія, що я вирішила з Васею зустрітися. Хотілося йому якось віддячити. Думала дати йому грошей, чи що.
Але під час розмови з’ясувалося, що він якраз нещодавно одружився. Щоправда, продовжує жити із батьками. У моїй голові з’явилася чудова ідея. Я вирішила просто переписати цей будинок на Васю. Моя матінка була б дуже рада!
Звичайно, Вася був шокований і почав відмовлятися від моєї пропозиції. Але я наполягла на своєму. Як же приємно робити добрі вчинки! Словами не передати, якою щасливою я себе відчула на той момент.
Тепер ми з Васею та його чудовою дружиною дружимо. Якщо мені дуже хочеться вибратися на природу, я приїжджаю до маминого будинку до молодих.
До речі, нещодавно Альона зателефонувала і поділилася радісною новиною: вони з Васею чекають дитину. Цими вихідними покликали мене святкувати. Яке ж прекрасне це життя буває часом. І як же хочеться, щоб таких радісних подій було якомога більше!
