Валера біг додому окрилений – Олена погодилася вийти за нього заміж, і у вихідні вона його зі своєю мамою познайомить.
Але раптом за квартал до свого будинку він почув крики. А потім побачив, що чоловік похилого віку з паличкою впав, бо його відштовхнув хлопець. А другий вихопив у жінки сумку і біжить прямо на Валеру.
Звичайно, він не розгубився, і підніжку поставив, та сумку став забирати. Але хлопець у сумку добряче вчепився, а тут і другий підбіг. Їм, звичайно, дісталося, але й Валера отримав, добре, що сумку відбив, а тут і поліція під’їхала.
Хлопців тих забрали, вони вже не вперше потрапляли за крадіжку та хуліганство. А Валера потрапив в лікарню у травму, на ногу він не міг наступати, а обличчя…
Все відділення травматології вже знало, що до них хлопця привезли, який людям похилого віку допоміг.
– Є все ж таки хороші люди, і не тільки в кіно. А то останнім часом стало вже здаватися, що всі тільки про себе і думають, та про гроші, – нянечка, тітка Шура, пила чай з бубликами, і обличчя її було не стурбованим, як завжди, а умиротвореним.
– І то правда, Шуро, я вже теж зневірилася, кіно сядеш дивитися – там відразу підлості одні та зради. І думаєш, а як же ми раніше жили?
– Один одному вірили, ділилися чим могли, по-людськи жили, – підтримала нянечку медсестра Ангеліна Михайлівна.
– Ось що, піду я нашого героя провідаю, як він там? Кажуть хлопцеві від хуліганів знатно дісталося, але він все одно сумку повернув тій жінці. А там і поліція під’їхала, тож негідникам цим не викрутитися!
Ангеліна Михайлівна тихенько увійшла до палати, думаючи, що хлопець заснув.
Але Валера не міг ніяк заснути, все боліло, боки йому нам’яли пристойно, під оком синець на все обличчя, добре хоч ніс наче цілий, тоді завтра його відпустять.
Але тепер усі його плани нанівець, прикро навіть. Добре, звичайно, що тим літнім чоловікові та жінці він допоміг, але Олена образиться, вже вдруге він не зможе з її мамою познайомитися, то робота, а тепер ще це…
– Не спиш? А що так? Треба спати й одужувати швидше, – тихо увійшла до палати Ангеліна Михайлівна і звернулася до хлопця. – Чи тобі може попити принести?
– Дякую вам, можна й попити, – Валера сперся на лікоть, щоб сісти, і не стримався, ледь чутно застогнав – все в нього боліло.
Ангеліна Михайлівна принесла йому води,
– Ну, що герой, болить все одно? Тобі ж давали ліки?
Валера випив воду одним махом, і вимучено посміхнувся. – Нічого, треба потерпіти, і все пройде, на мені швидко все гоїться.
Ангеліна Михайлівна похитала головою і з жалем подивилася на хлопця:
– Як же ти своїй дівчині у такому вигляді покажешся? Дівчина хоч у тебе є, герой?
– Є, найкраща, найкрасивіша і найдобріша, – посміхнувся Валера, згадавши Олену. – Я їй правда збрехав, не сказав, що трапилося, а то подумає, що я забіяка.
– Сказав, що доведеться працювати у вихідні, тож не вийде зустрітися, – трохи винно посміхнувся Валера.
– Що мені з тобою робити, герой? – раптом якось по материнському глянула на нього Ангеліна Михайлівна. – Треба тобі допомогти напевно, але ти тільки пообіцяй, що нікому про це не розповіси, гаразд?
– Добре, а як ви мені допоможете? – здивувався Валера.
– Заплющ очі, і просто лежи й не рухайся, – сказала медсестра. І вона почала просто водити своїми долонями, не торкаючись, спочатку по його обличчю, потім над хворими ребрами, і над ногою, яку він чи то зламав, чи сильно підвернув, тихо щось нашіптуючи…
Валера й сам не помітив, як заснув, і прокинувся вже вранці, перед самим обходом.
Прокинувся і зрозуміти не може – у нього нічого не болить! А коли він на себе в дзеркало глянув – своїм очам не повірив. Під оком у нього вже майже не було того страшного синця.
На обході лікар тільки знизував плечима,
– Нічого не розумію, його ж не просто так у травму помістили, припускали, що ніс треба буде оперувати й нога зламана, а в нього все гаразд! Нічого не розумію…
А Валера був радий без пам’яті, що в нього нічого не болить, та тільки дивно все вийшло, невже й справді ця медсестра йому всі його болячки заговорила і зняла біль…
З Оленкою Валера зустрівся у суботу вранці, як і домовлялися. Купив їй квіти та торт, а мамі цукерки, і теж квіти. Олена сміялася – ми з мамою не їмо стільки солодкого.
А Валера трохи побоювався, чи він сподобається мамі Олени? А що як не сподобається?
Але коли відчинилися двері в їхню квартиру, то Валера просто онімів – перед ним стояла Ангеліна Михайлівна!
Вона теж вразилася цим збігом, але радісно запросила в будинок:
– Ну, нарешті, донька ти свого героя привела познайомитися!
– Мамо, ну чому героя? – Здивувалася Олена.
– Та по його очах видно, який він хлопець гарний, наче герой, – усміхнулася Ангеліна Михайлівна…
Так що знайомство з мамою Олени в результаті вийшло і пройшло чудово.
Їй дуже сподобався цей небайдужий хлопець, який не пройшов повз, а кинувся на допомогу випадковим перехожим – літній парі.
Ну а Валеру звичайно потрясла ця проста медсестра, своєю добротою та великодушністю, і тим, як чудово вона допомогла йому. Тепер він вірить у те, що не тільки в казках, а й у житті чудеса виявляється.
Ангеліна Михайлівна знову повірила в людей, і в те, що щастя не обійшло стороною її доньку – вона зустріла гідного хлопця…
Можливо, хтось скаже, що це казка, і в житті такого не може бути – на ваш розсуд! Та запевняю, що життя нам часом підносить такі сюрпризи, що й “на голову не натягнеш”! Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
