Їду на роботу, спізнююся вже на пів години, викликала таксі, бо громадський транспорт просто переповнений. Дзвонить мені подруга, каже допоможи, там таблетки треба деякі купити, підкажи варто чи ні, а я до слова лікарем працюю.
Подругу проконсультувала по телефону та й їду собі мовчки далі. Тут таксист зупиняється бере нам каву, каже всеодно затор, я щиро вдячна, бо ж зранку як завжди не встигла. Розговорилися, він сказав грошей з мене не візьме. Розказав свою історію.
Словом одного разу в його доньки сталася біда, алергія почалася дуже різко, без якихось перших симптомів і звісно з відразу стався припадок, напухли органи дихання.
Нам тоді лікарі швидкої допомоги відразу пояснили що можна прощатися на місці. – каже чоловік. Часу довезти її до операційної чи реанімації не було, а з таким серйозним отьоком вона б довго не протягнула. Один з молодих лікарів прямо на місці провів складну маніпуляцію і врятував їй життя.
Звісно зараз в доньки дуже великий шрам і деякі проблеми, та вона жива. А лікаря того, уявляєте, звільнили. Ми і заяву писали і інстанції різні обійшли, але вони були невблаганні, не захотіли його залишати в клініці.
Єдине чого ми досягли так це те, щоб його звільнили не по статті і він міг влаштуватися на роботу лікарем. Я слухала цю розповідь з сльозами на очах, плакав і таксист.
Каже, зараз той лікар в своєму місці дуже шанована людина, а якби тут лишився, то ким би він був. А ми йому вдячні.
Я приїхала на роботу і подумала, адже всі ми під Богом ходимо, не знаю як би я вчинила в такій ситуації, але хочу скати, що якби зі мною сталася біда, я б хотіла звісно, щоб людина мене рятувала а не про репутацію думала. Поважайте лікарів, одне хочу сказати…
