– Єгоре, ну ти знущаєшся? Ти знову до своєї матусі?
– А що ти пропонуєш? Кинути її в холоді, без світла та без води? – обурився чоловік, копаючись у рюкзаку. – Ти б так зі своїми батьками вчинила?
– Знаєш, мої батьки так не роблять зі мною. Вони знають, що у мене сім’я, і не втягують мене в такі авантюри. А твоя мама… – Почала було Настя.
– Не нуди. Ти чудово розумієш, що я повинен допомогти, – перервав дружину Єгор, відмахнувшись.
– Розумію. Але мені все одно прикро. Не тому, що сини скоро забудуть, як звати їх батька, а тому, що ти навіть не намагаєшся навчити її бути самостійною.
– Вона сама заварила цю кашу – нехай сама й розгрібає. А ти… Вибирай, де твоя сім’я: там, в селі, чи тут.
Настя розвернулась і пішла до спальні. За пів хвилини в коридорі клацнув замок. Єгор пішов. Вона залишилася одна, наодинці із синами, яким вона сьогодні обіцяла сімейну прогулянку у парку.
Ось тільки тато вкотре втік із їхньої родини. І знову все лягло на Настю.
…Ще два роки тому все було зовсім інакше. Настя чудово пам’ятала той день. Вони приїхали в гості до її батьків, прихопивши із собою Олену Василівну, щоб їй не було нудно одній. Вона непогано ладнала зі сватами, тож ніхто не був проти.
У той момент, коли вони пили чай із печивом під навісом із виноградної лози, Олені спала на думку «геніальна» ідея, що перевернула все життя Насті.
– Ой, як тут у вас добре! – сказала вона, вдихаючи на повні груди. – Треба й мені перебиратися до приватного будинку. Саме в моєму віці. Тиша, спокій, свіже повітря…
Мати Насті лише посміхнулася. Спершу вона подумала, що Олена просто мріє вголос.
– Тут добре, коли у гостях, – відрізала сваха. – А так – без чоловіка в хаті робити нічого. Це ж тобі не курорт. Тут завжди щось треба лагодити та латати. А ти, Оленко, не ображайся, але для будинку не створена.
Олена підібгала губи, хоча ображатися тут не було на що. Вона ніби й не була лінивою, але перебувала в стані хронічної втоми, навіть, коли нічого не робила.
– Ой, та я ж не збираюся тримати господарство і в теплицях ритися. Це у вас тут кури та свині, а мені вистачить квіточок та дерев.
– Щоб просто в тіні сидіти та дивитися на красу. Та й онукам добре буде. Куплю їм басейн надувний, по траві бігатимуть, а не бензином і пилом дихатимуть.
– Квіти та дерева теж вимагають догляду. Ти геть у квартирі падаєш, а там і робити нічого не треба. Раз на тиждень пил протер, раз на два дні підлогу вимив, пропилососив і лежи, відпочивай, – поблажливо помітила мати Насті.
– Ти думаєш, ми господарство з великої любові до праці тримаємо? – хмикнув сват. – На словах це все просто й красиво, а насправді будинок – це бездонна бочка.
– Сьогодні котел полетів, завтра дах, післязавтра – паркан. І на все потрібні гроші. Ось ми й викручуємось.
– Ну, нічого. Розберемося. Я ж не одна, – уперто відповіла Олена і кинула погляд на Єгора.
Настя підійняла брови, але промовчала. Вплинути на думку свекрухи було складніше, ніж умовити голодного цапа не їсти капусту.
Олена того дня більше не сперечалася зі сватами, лише загадково посміхалася, як Мона Ліза. А через пів року вона вже гордо водила всіх своїм новим будинком і демонстративно насолоджувалася дивним запахом троянд із сусідського саду. Дім і справді був непоганий, комфортабельний.
– Ось бачите? А ви ще мені не вірили. Я тепер у ваше місто – ні ногою! – впевнено заявила свекруха.
Але щастя тривало недовго. Спочатку Олена попросила сина допомогти із косметичним ремонтом. Той затягнувся на пів року, адже Єгор їздив лише у вихідні.
Настя бурчала, але терпіла. Вона вірила, що ремонт колись закінчиться, і тоді життя повернеться до колишнього річища.
Але коли фарба на паркані висохла, а на стінах з’явилися нові шпалери, з’ясувалося, що список справ не обмежується.
Спочатку у свекрухи вимкнули електрику майже на два дні. У будинку пропало не лише світло, а й вода. Єгор поїхав до матері, яка була в розпачі, з питною водою та валокордином, щоб заспокоїти.
– Усі справи встали! А спека така… Ні кондиціонера, ні душа… Жах! Не живу, а виживаю, – бідкалася Олена.
Потім свекруха притулила бродячого пса, нібито на якийсь час. З’ясувалося, що собака має проблеми з нирками. У селі ветеринара не виявилося, тож пса довелося везти до міста. Звичайно, Єгору.
– Ну, що ж вдієш, хворіє хлопчик… Зате охоронець у хаті, – буркнула Олена, заспокоюючи собаку.
Пізніше Насті довелося відмивати салон, тому що «охоронця» дуже сильно хитало в машині. І це ще не все. Собаці був потрібен лікувальний корм, а в селі не було ні зоомагазинів, ні доставлення. Кур’єром довелося стати Єгору.
– Ну, не кину ж я маму з хворою твариною! Ти ж знаєш, яка вона жаліслива. Потім ще звинувачуватиме себе, – відповів він дружині, коли та починала виступати на нього.
– Ага. Жаліслива. Собак їй шкода, а от людей щось не дуже…
Єгор присвячував матері всі вихідні, а іноді зривався і по буднях після роботи. В останньому випадку він іноді ще й залишався біля свекрухи з ночівлею.
– Я поки приїду, ви все одно вже спатимете все, – виправдовувався чоловік. – А так я рано встану і прямо звідси поїду на роботу.
Настя все чекала, коли полегшає, але легше не ставало. У свекрухи потік дах, засмічувався септик, падав сніг, росла трава… Вона категорично не хотіла доглядати будинок самостійно. Навіть не могла сама викликати спеціалістів.
– А раптом якісь шахраї? Раптом злодії? Здеруть ще три шкури… Єгорушка, ти ж чоловік, а чоловіків побоюються. Ти вже допоможи мені, знайди когось сумлінного і будь присутнім, – просила Олена.
Терпіння Насті урвалось, коли у свекрухи знову вимкнули світло. Цього разу вже пізно восени. На щастя, ненадовго, але цього вистачило, щоб Олена запанікувала.
– Настя, я завтра поїду купувати мамі генератор, – буденним тоном попередив Єгор дружину.
Настя напружилася.
– З нашої кишені? – спитала вона, примруживши очі, бо знала, що це недешева річ.
– Ну… Так. Ти ж знаєш, у мами зараз напруження. Майже все, що залишилося після продажу квартири, вона витратила, а живе вона на одну пенсію, – Єгор знизав плечима.
– Чудово. Тобто ми тепер забезпечуємо не лише себе, а ще і її будинок мрії. Єгоре, а чи не надто у твоєї мами багато хотілок?
Чоловік скривився і махнув рукою.
– Настя, припини. У них там все не слава богу зі світлом. Ти що, хочеш, щоб вона змерзла?
Настя закотила очі, але вкотре була змушена проковтнути все це.
А тепер вона сиділа одна в їхній спальні й міркувала про розлучення. Все одно чоловік постійно десь на боці.
«Але ж і живемо загалом непогано, начебто… Ні, розлучення, – це надто радикально. Потрібно придумати щось інше, щоб не збожеволіти від втоми», – зрозуміла Настя.
І вона вигадала…
…За тиждень Настя встала раніше і тихо одяглася. Вона вже збиралася вийти, коли Єгор сонно ворухнувся.
– Ти так рано? – чоловік потер очі й позіхнув.
– До батьків, – спокійно відповіла Настя, розглядаючи себе у дзеркалі.
– У сенсі? – Єгор насупився. – Сьогодні? Я сьогодні обіцяв мамі гілки підпиляти.
– Ти ж не погодив це зі мною. А в мене, між іншим, також є батьки. І їм також потрібна допомога.
– Але ж твоїх двоє!
– Старість ніхто не скасовував. Тепер у нас буде так: один вихідний присвячуємо твоїй мамі, один – моїм батькам, – Настя зробила крок у бік коридору і зупинилася.
– Ах, так. Мало не забула. Список справ – на холодильнику. Не забудь зробити з дітьми уроки. І приготуй їм піцу на обід, вони просили.
Вона вийшла, відчуваючи за спиною важкий погляд чоловіка, але жодного разу не обернулася. По дорозі до батьків Настя спіймала себе на тому, що вона в якісь віки не думає про термінові справи й нікуди не поспішає.
Допомога батькам була символічною. Настя прибралася на другому поверсі, а потім відпочивала.
Вона читала книгу, сидячи на садових гойдалках, згадувала кумедні випадки з дитинства за обідом, просто безтурботно валялася на ліжку. Вона вже забула, що це таке – їсти нормально, а не ковтати їжу поспіхом під нескінченне «ма-амо!».
Можливо, ідеального рішення вже не буде. Може, Олена так і не продасть будинок і навіть не почне вирішувати без допомоги сина питання.
Але тепер у Насті обов’язково буде шматочок особистого простору, яким вона не поступиться. А це вже нехай і маленька, але перемога у битві за справедливість та власну психіку…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
