– Мамо, мамо, ти що спиш? Вставай, мамо.
Єгорка давно прокинувся і будив, будив маму, а вона не відповідала. Вже й Олька прокинулася і стала задирати вгору товсті ніжки з круглими п’ятами.
А мама все спить і не прокидається.
В будинку холодно, Єгорка пішов по дрова – приніс, у піч дров наклав, думає: “мама, мабуть, замерзла, спить міцно”.
Шукає сірники Єгорка, не може знайти, мамка високо ховає, Олька кричати почала. Ледве витяг Єгорка її з люльки, дупця мокра і холодна, вся сорочка до спини сира.
– Ууу, сікуха, ну що ти? Холодно? Холодно! Мамка втомилася, спить, зараз встане, піч витопить. Почекай, ось каша є, давай я тебе нагодую.
Годує Єгорка холодною кашею Ольку, та немов голодне галченя, в руку Єгору рученятами своїми чіпляється, в рот тягне, зголодніла мала, Єгорка і сам їсти хоче, але він не маленький, йому в школу вже скоро, ось пройде зима, потім літо, а потім Єгорка до школи піде.
Чому ж так довго мама не прокидається? Що таке? Холодно як.
Загорнув Єгорка Ольку, яка наїлася, в теплу ковдру, переодягнувши їй сорочку заздалегідь, сам укутався, хліба з молоком поїв, сів казки Ольці розповідати, не забуваючи періодично маму кликати, але мама мовчала.
Хтось у двері постукав, тітка Катя, сусідка.
– Господарі, ви що спите до обіду, вже незабаром вечір, а у вас все піч не топлена. Маша, Маш…
– Єгорка, а що ви не одягнені?
– Мама не встає, – не витримав і заплакав Єгорка.
– Як? Ох, ти, Господи, Маша, Маша, та що ж… ооой. Єгорка, швидко, ходімо, ходімо до нас.
Тітка Катя підхопила Ольку, загорнуту в ковдру, схопила Єгорку за руку, і охаючи побігла до себе додому.
– Уля, Ул’яна, візьми дітлахів, дочко, погодуй їх… я зараз, до тітки Клави збігаю, ох …
– Мамо…
Тітка Катя щось зашепотіла швидко на вухо Ул’янці, та затулила рота руками, підхопила Ольку, покликала Єгорку.
Єгорка маму потім ще побачив, йому сказали піти, попрощатися. Мама гарна така лежала, з квіточками, бабусі, що сиділи поруч, плакали, і штовхали Єгорку до мами, вона була холодна, Єгорка помацав маму за ручку.
Тато приїхав, він забрав Єгорку з Олькою, довго плакав тато, і кликав маму на ім’я.
– Маша, Маша, що мені робити тепер, – плакав тато.
Єгорка вирішив, що тато не знає нічого, він підійшов і помацав тата за руку, рука була тепла.
– Тату, маму в землю закопали, я кинув грудочку. Вона вже не зможе прийти тато.
– Я знаю, знаю, синку. Це я, я винен, – плаче тато, рве на собі одяг.
Прийшла тітка Катя.
– Михайло, ти хоч дітей годував?
Тато сидів, опустивши голову, відчайдушно дивлячись перед собою.
– Це я, я винен Катя.
– Досить тобі, що вже тепер… Ти що думаєш робити? Назад поїдеш? Чи з дітьми залишишся?
– Куди я…, – посміхнувся, – наїздився вже.
– Ти тут не до чого, не звинувачуй себе, з кожним може статися, ну погуляв … Маша твоя з серцем мучилася, а тут звичайно понервувала… Добре, Мишко, погорював і досить, настав час прийматися за справи. До голови сходи, він тебе прийме назад на роботу.
– Так знаю, Катю. Дякую тобі, що допомагаєш.
Єгорка тим часом сидів у куточку і тихенько плакав, він дуже, сумував за мамкою.
А за тиждень, як тато повернувся, до них приїхала тітка Зоя.
Вона називала дітей сирітками, голосно плакала, господарювала в хаті, прибирала мамині вишиті рушники та наказала називати її мамою.
Тато почав приходити додому похмурий, вони сідали з тіткою Зоєю і пили червоне.
Єгорка не міг називати тітку Зою мамкою, не міг, а Олька маленька, вона може. Вона не пам’ятає мамку, а Єгорка пам’ятає.
Тітка Зойка почала ображати Єгорку і тату на нього скаржиться, а той слухав-слухав, взяв і побив Єгорку. Олька плаче, а Єгорка мовчить.
Вирішив хлопчисько втекти з дому, та тільки як Ольку кинути?
А тут бабуся приїхала, просить віддати дітлахів. Єгорка хоч і погано знає бабусю, але все ж таки краще з рідною бабусею, ніж із тіткою Зойкою, проте татко не віддав їх бабусі.
Тоді вирішив Єгорка що точно втече. У місто поїде, там знайде бабусю, мамину мамку, якій тато не віддав їх з Олькою.
Зібрався, з Олькою попрощався, пообіцяв обов’язково забрати її, тільки дай Боже до бабусі добратися. Олька ніби зрозуміла, в сорочку вчепилася, плаче, віддер пальчики сестрички та пішов.
Іде, ніс витирає рукавом сорочки, що на лікті дірявий, немає мамки, нікому й зашити, сльози очі застилають.
Раптом гукнув хтось, дивиться Ул’янка, тітки Каті донька, вона вчена, у місті на вчительку вчилася Єгорка у неї вчитиметься в першому класі, ой, не буде тепер…
Ще дужче хлопчисько заплакав, а як Ул’янка його обійняла, то й зовсім зайшовся сльозами.
І про тітку Зойку, і про те, як тато побив і що бабуся приїжджала, а тато не віддав їх, і як Олька в нього вчепилася, і як хотів у неї, в Ул’янки вчитися…
– А ну ходімо, – насупила брови Ул’янка, додому до себе привела, тітці Каті щось сказала, та руками сплеснула. Залишила Єгорку, а сама в хату до них пішла.
Ох, і кричала Ул’янка, Ольку спочатку привела до тітки Каті, прямо з рук тітки Зойки вирвала, а потім… Таке було, татка по щоках нахльостала, тітки Зойкини перини та подушки викидала, ух …
– Що ти робиш, – кричить татко, – мені як з дітьми жити самому, їм потрібна мати.
– Мати, – кричить Ул’янка, – мати, а не баба гуляща, через яку ти на дитину рідну руку підняв, сволота ти. Де Єгорка у тебе?
– Вдома.
– Вдома? А ну йди знайди, сволота.
– Єгор, Єгорка…
А Єгорка за тітку Катю ховається, не хоче додому йти.
– Що? Знайшов? Як проспишся, то поговоримо, – розвернулась і пішла Ул’яна.
– А що? Може ти підеш за вдівця з двома дітлахами заміж, раз розумна така?
– А може й піду, – кричить Ул’янка, – проспись спочатку, наречений.
– От би Ул’янка стала нашою мамкою, – шепоче засинаючи Єгорка Ольці, яка лежить поруч.
– Ма-мо, – лопоче Олька, – мамо.
Пішов до школи Єгорка, в перший клас першого вересня, вів його за руку татко, чисто поголений, у новому костюмі, ніс на руках ошатну Ольку, яка посміхалася.
Гордо крокував Єгорка, до улюбленої школи, до улюбленого класу, до улюбленої вчительки.
Цілий вечір вчили, що мама, не мама зовсім, а Ул’яна Сергіївна…
– Маааммааа, мамо, мамо, – вимовляє тихенько Єгорка миле слово, яке цілу вічність нікому не говорив.
– Мамо, – підходить він до неї на перерві, – мамо…
– Так, сонечко …
– Мамо…Мамо, – каже хлопчик і притискається до своєї маленької мами, – мамо.
Обіймає Ул’яна Сергіївна свого синочка і дивиться поверх голови його ласкаво. Як мати її з батьком відмовляли, куди там, уперлася, довелося відступити.
– Дивися Мишко, – сказав батько Ул’янкін, – якщо що … повідриваю.
Не забував Єгорка і маму Машу, тільки згодом образ її тьмянів.
Мама з татом ще братика та сестричку їм з Олькою народили.
Дружно прожили своє життя Ул’яна з Михайлом всіх дітей виростили, вивчили, не посварилися жодного разу у дітей на очах. І діти так свої сім’ї будували, щоб у повазі все було та любові.
Тепер вже онуки та правнуки за заповітами їх живуть.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
