– Їй гроші потрібні! Ви ще не зрозуміли? Розчохлюйте гаманці, час купюрами шарудіти! – розсміявся батько

Сімейна вечеря, присвячена дню народження мами, не задалася з самого початку. Щойно всі присіли за шикарний стіл, моя старша сестра завела з нами серйозну розмову.

– Родичі, ви в курсі, що моя старша дочка закінчує цього року школу, чи ще хтось не знає? – голосно спитала Вікторія, відпивши з келиха червоного.

– Так, хоч ми й старі, але на пам’ять поки не скаржимося! – Незграбно позіхнув батько, Андрій Вікторович.

Віка перевела погляд на матір, Ольгу Геннадіївну, і на мене, її молодшу сестру, бо я сиділа з нею поруч.

– Пам’ятаємо, – в унісон відповіли ми з мамою.

– Пам’ятати – це, звичайно, добре, але однією пам’яттю ситий не будеш, – важко зітхнула Вікторія і поставила напівпорожній келих на стіл. – Оля у нас буде в університет вступати.

– На кого? – З цікавості втрутилася в розмову мама.

– На факультет нафтогазової промисловості. Відучиться і багато зароблятиме, – вона з виглядом переваги обвела всіх нас поглядом. – Тільки Олі треба курси відвідувати, інакше не вступить.

Те, як сестра промовила останню фразу, мене наштовхнуло на думку, що Віка натякає на грошову допомогу.

Проте, я не встигла сказати жодного слова. У розмову втрутився батько, який хитро примружився.
– Їй гроші потрібні. Ви ще не зрозуміли? Розчохлюйте гаманці, час купюрами шарудіти!

Віка у відповідь скромно посміхнулася і відвела очі убік. Сумнівів не залишалося – їй потрібні були гроші.

– Дорогі курси? – сильно занервувавши, мати задерлася на стільці.
Тільки на сьогоднішній стіл для родичів вона витратила близько двох з половиною тисяч.

– Дванадцять тисяч гривень, – напівпошепки відповіла Вікторія, – одноразовий платіж.

Мама обмінялася зі мною поглядом і голосно промовила:
– Ми з Ангеліною допоможемо.

– Так? Чудово! – Вікторія розпливлася у задоволеній посмішці й почала святкувати день народження матері.

Наприкінці свята хмільна сестра підійшла до мене і нагадала про свої слова.

– Мама не потягне, вона має, кому гроші тягти. Я говорю про нашого батька. Будь так люб’язна, візьми всі витрати за курсами на себе.

– Тобі все одно нікуди їх витрачати, – шепнула мені на вухо старша сестра. – Хотілося б отримати гроші сьогодні, точніше зараз. Перекази приймаються.

Я кивнула у відповідь і полізла до телефону. Під пильним поглядом Вікторії я переказала озвучену суму.

– Дякую тобі, – задоволено захихотіла сестра і з діловим виглядом пішла геть.

Я хоч і перевела сестрі гроші на курси для племінниці, проте все одно сумнівалася в тому, що все саме так, як вона говорила.

Щоб перевірити її слова, я зателефонувала Ользі та запросила на зустріч до парку. Я не відразу впізнала у високій і розмальованій красуні свою племінницю.

Молода дівчина акуратно поправила довге волосся і присіла поряд зі мною.
– Як у тебе справи? – приязно спитала я. – Незабаром останній дзвінок. Куди поступатимеш?

– Добре все. Я поки що не знаю. Я взагалі нікуди не пішла б. Навіщо вчитися, коли можна бути блогером, та заробляти купу грошей? – Ольга діловито поклала нога на ногу.

– Ну, блогерство сьогодні є, а завтра ні, – заперечила я у відповідь. – Освіта ніколи не буде зайвою. Намітки хоча б якісь є? Твоя мати казала, що ти на курси збираєшся ходити?

– Курси? Ні, я їй одразу ж сказала, що нікуди не піду. Тільки гроші витрачати, – зневажливо пирхнула племінниця.

– Вони мені знадобляться ще на випускний. Святкувати вирішили з розмахом, щоб запам’яталося. Ведучий, концертні номери, індивідуальні тортики, подарунки на згадку, ресторан… Загалом, урочистість виллється у велику суму.

Я, зі слів Ольги, так і не зрозуміла, чи збирається дівчина йти на курси, чи ні. Її промова звучала, як марення.

Поговоривши з племінницею, я зателефонувала матері, та розповіла про розмову з Олею.
– Так нічого й не зрозуміла, – констатувала я. – Чи будуть курси, чи ні…

– Ну так, а то гроші я передала, – промовила мати.
Я оніміла від новини. Я була впевнена, що сама внесла плату за курси племінниці.

– Скільки ти передала?
– Дванадцять. Віка сказала, що в тебе з фінансами зараз погано, – пояснила мати.

– І я дванадцять. Віка мені майже те саме сказала, – приголомшено сказала я. – Виходить, удвох – уже двадцять чотири? Непогано сестричка на нас нажилася!

Дізнавшись про те, що дочка їх обдурила, мати голосно заголосила.

– Ой, а навіщо вона так зробила? Ой, ми самі з пенсії до пенсії живемо. Я ж відкладала про всяк випадок і все їй віддала, – мало не плачучи, з образою в голосі промовила мати.

– Я з нею поговорю! – гнівно промовила я. – Зовсім совісті не лишилося!

– Не треба, не треба. Незручно, дочко. Хай уже як є. Нас з нагайкою ніхто не змушував, ми самі гроші віддали, – стала виправдовувати Вікторію мати.

Я не стала дослуховувати слів матері, скинувши дзвінок, зателефонувала старшій сестрі.
– Тобі не соромно? На що ти забрала стільки грошей? – Почала напирати я на Віку.

– Ти про що? – здивовано спитала сестра. – У кого я і що взяла?
– З мене дванадцять тисяч і з мами таку ж суму, – нагадала я. – Нібито на курси Олі!

– О, ось ти про що, – почувши мої слова, Вікторія голосно зареготала, – передумали ми. Вирішили їх на випускний дочки пустити. Чи треба було повернути?

– Було б непогано, – рішуче відповіла я. – Мама взагалі тобі останні віддала…

– Ой, ну треба ж! Я не вимолювала їх, – роздратовано обурилася Вікторія. – Ще назбирає. Все, не тріпай мені нерви. Я і так нервую багато останнім часом!

Я на емоціях хотіла ще сказати пару лагідних слівець сестрі, але та, не дослухавши мене, скинула дзвінок і внесла мене до чорного списку.

Через місяць в соціальних мережах я побачила, який шикарний вигляд мали Віка з донькою на випускному, та як вони чудово його відсвяткували.

Сумнівів не залишалося! Гроші, які ми дали племінниці на курси, пішли не за призначенням! Як, після такої витівки сестри, можна їй довіряти? Чого було брехати?

Можна було відразу озвучити, навіщо були потрібні гроші, і не псувати стосунки з рідними! Я не проти допомоги між рідними!

Але брехня і шахрайство в родині – чистої води свинство! Більше на жодну допомогу з мого боку сестра нехай не розраховує! Та й за матір мені дуже прикро!

Навіть в скрутну годину я їй не допоможу за її ганебний вчинок, бо вряд чи вона зміниться! А ви що скажете з приводу її вчинку?