Ну і йди, дурепа, кому ти треба з дітьми і кредитами своїми. – було чути з-за стіни. Знову сусід Вася Юльку свою життя навчає. Як же я втомилася від вічних його криків і її терпіння. Ні, мене її терпіння мабуть більше дратує ніж крики.
2 дітей, мали б вже трішки і розуму набратися. Та де там, він ласий до міцних напоїв, а вона вважає що нікому не потрібна така з дітьми. Тут їх крик перериває свекруха. – Юля, та пожалій мої вуха, зроби як він каже, віддай йому гроші і все на цьому, підемо всі спати.
Але Юля не така вже й дурна, як я думала, сьогодні 6, точно 6 число, дитячі прийшли, ось чому всі ці цирки, заради тих нещасних копійок які держава платить на дітей.
Тут вже чую крики Юлі, підіймаюсь, викликаю міліцію. Юлю з дітьми ледь живу забираю до себе, їх замкнула в їхній же квартирі, ключі забрала, поки вони там розбірки влаштовували, нехай тепер Вася з своєю мамою сам там сидить.
От чую вже і свекруха Юлина кричить, Юлька підірвалася , давай рятувати її. Я кажу, куди дурна, зараз вони обидва тебе пришибуть. Дочекалися поліцію.
Вийшли давати свідчення, ледь відбила Юлю від її колишнього і свекрухи, саме цікаве що поліцейські не сильно старалися розборонити, в мене іноді таке враження що їм склад злочину треба для того щоб почати рухатися. Не важливо.
Поїхали, Юля з малими в мене, ключі я віддала, щоб і собі статтю не заробити. Тут знову крики, син матір на вулицю викинув разом з речами, видно ж у вічко на дверях. Я вже мала і цю впускати, як мене тут Юля зупинила, і каже, нехай, вони зі мною ще гірше чинили, і ніхто не подумав про мене, а свекруха ще й телевізор гучніше вмикала, щоб ми їй не заважали, от тепер за іде куди хоче.
Дуже скоро Юля поїхала з дітьми, в здається там в неї все добре. Василь знайшов іншу, і знову по колу крики. Але кричить тепер нова пасія, та ще мегера, мені його аж шкода іноді, і свекруху теж, їй також дістається.
В нашому місті всі Юлю засуджують, а я рада що в неї вистачило мізків не впустити тоді маму чоловіка в мій будинок. Всі рано чи пізно отримують по заслугам.
