– Ви нас на дачу витурили, а самі в теплі сидите! Це як, на вашу думку, нормально? – обурювалася невістка. – Якщо я застуджусь і в мене дітей потім не буде, це через вас!
– А чи не ти тиждень тому казала, що на вулиці парня? – Галина запитально підійняла брову. – Що весна видалася тепла, що на дачі буде краще, ніж у місті. То чому тепер скаржишся?
– Так, тоді було нормально! – випалила Юля. – Але ж похолодало. Ми тут скоро бурульками покриємось!
Галина нервово підібгала губи. Ось правду кажуть: не роби добра – не отримаєш зла. Вона хотіла допомогти синові, а тепер стала майже ворогом народу.
…Почати варто з того, що жив її син із невісткою дуже скромно. Андрій взагалі був із тих людей, кому простіше відсидіти свою восьмигодинну зміну і піти додому, ні про що не думаючи.
Він не жадав вчепитися за кар’єрні сходи, або почати щось своє. Його заробітки бажали кращого, але його все влаштовувало.
Невістка, Юля, була такою ж. До того ж ще й скандалістка. Працювала вона то продавчинею в сусідній «Аврорі», то на пошті, але ніде не затримувалася. Мабуть, давався взнаки характер.
Але жити молоді при цьому хотіли красиво. Щороку вони змінювали телефони, Юля завжди ходила з нігтиками та нарощеними віями, періодично вони викладали фото з ресторанів. А одного разу Андрій звернувся до матері з проханням.
– Мамо, можеш подивитися за квартирою два тижні? Ми тут на море хочемо змотатися. Ти просто перевіряй, чи не топимо кого. Ключі я тобі передам.
Нічого складного у цьому проханні не було, жили молоді за п’ять хвилин ходьби. Ось тільки вони винаймали квартиру.
Галина не розуміла, як можна «мотатися до моря», коли нема де жити. А ще – звідки гроші на таке щастя?
– Та я то придивлюся. Але ви б спочатку кут свій мали, а потім уже смартфони, планшети та моря… – сказала вона, зітхнувши.
– Мамо, свій кут зараз – це щось по-багатому. Звичайній людині накопичити на це нереально, потрібно років п’ятнадцять відкладати зарплату, ні на що не витрачаючись. Сама розумієш, це неможливо.
– Ну, ми ж з твоїм батьком якось змогли! Терпіли, жили роками без відпусток. Тяжко було, зате я тепер не на вулиці.
– То у вас і ціни із зарплатами були інші. Мамо, не хвилюйся. У нас все під контролем, ми відкладаємо, але справа ж це не швидка. А життя одне.
Галині не хотілося здаватися буркотливою бабкою, що лізе в чужу кишеню, тому вона не стала розвивати цю тему. Хоча серце скувало тривогою вже тоді.
І не дарма. Через якийсь час Андрій почав просити в неї позичити гроші до зарплати. Не відразу, але він зізнався, що вони взяли кілька кредитів. Очікувано. Їхні зарплати не встигали за їхніми апетитами.
– Синку, ну як же так можна? – не розуміла Галина. – Якби ти сказав, що щось термінове… А ви просто спускаєте гроші на цяцьки!
– Не на цяцьки, а на життя та враження! Мамо, зараз такі часи… Не до планів на майбутнє. Епідемії ці, світові конфлікти… От не стане тебе завтра, а ти тільки й бачив злидні та економію. Не можна відкладати життя!
У Галини від такої позиції волосся вставало дибки, але зробити вона нічого не могла. Дорослий хлопчик, пізно виховувати. Кілька разів вона допомогла, а потім почала м’яко відмовляти.
Але в якийсь момент дала слабину на свою голову.
Проте для цього були об’єктивні причини. Юлю вкотре звільнили, і пошук роботи затягнувся. Справа була навесні, і Галина збиралася поїхати на дачу.
Там вона проводила все літо, а якщо дозволяла погода, то й частину осені. Квартира ж у цей час була порожня.
– Розуму не докладу, як тепер оплачувати оренду… – поскаржився їй син. – Може, нам дадуть відстрочку на місяць. Та хіба ж місяця вистачить?
– Ось для цього й треба мати фінансову подушку, – пожурила його мати, а потім пом’якшилася. – Гаразд, я допоможу вашій біді. Якщо не тягнете оренду – перебирайтеся до мене до осені. Думаю, за цей час ви щось вигадаєте.
Андрій із радістю погодився. У їхній ситуації мамина пропозиція була справжнім порятунком.
І все б нічого, але поїздка на дачу накрилася мідним тазом через різке похолодання. Утеплення там не було, а один обігрівач не впорався б. Переїзд довелося відкласти.
– Ну, нічого страшного, – Андрій знизав плечима. – Поживемо поки що втрьох.
Невістка нічого не сказала, але за її кислим виглядом було ясно: її ця новина не втішила.
Конфлікти розпочалися майже одразу. Юля зачиняла всі вікна, нарікаючи на те, що їй холодно, хоч Галина просила цього не робити.
Через спеку у жінки підіймався тиск і починала боліти голова. Якоїсь миті Галина не витримала і зробила суворе зауваження.
– Юль, я ж сто разів просила, не зачиняй вікна повністю, залишай хоча б у режимі кватирки. І все одно щоразу одне й те саме. Я ж не зі шкідливості прошу, мені справді погано.
– Мені теж погано! Я від ваших протягів дубію, – уперлася невістка.
– Ну, візьми й одягнись тепліше, – пробурчала Галина.
І це була не єдина проблема. Юля завжди забувала телефон, коли виходила на вулицю, а потім дефілювала через всю квартиру у вуличному взутті.
Коли Галина просила так не робити, невістка відмахувалася. Мовляв, зараз немає сльоти, підошви чисті.
Любов’ю до чистоти молоді не страждали. Вечеряли вони часто у своїй кімнаті, паралельно переглядаючи фільми.
Коли Галина одного разу зайшла туди, шукаючи спиці, вона ахнула. І стіл, і тумбочка були завалені брудним посудом та сміттям. Невістка жодної проблеми у цьому не бачила.
– Я все мию. Просто не одразу, – казала вона. – І взагалі, чого ви в нашу кімнату лізете? Це наш особистий простір.
Галині було шкода Андрія. Але все більше – шкода себе. Терпець поступово вривався. Вона поскаржилася на молодих своїй подрузі Тамарі.
– Пустила до осені, думала – добре зроблю. А тепер живемо, як на ножах… – зітхнула Галина.
– Може, невістка тебе виживає? Напевно, хоче, щоб ти швидше на дачу вмотала, – припустила Тамара. – А взагалі, я б у шию їх гнала. Ти їх пустила до осені, а розгрібати свинарник після них будеш до самої зими, судячи з їхньої поведінки.
Галина розуміла, що подруга в чомусь має рацію, але їй не вистачало рішучості взяти та виставити молодих за двері. До того самого випадку, який став останньою краплею.
Одного дня Юля з ранку закинула речі в пральну машину, а сама пішла до себе в кімнату і щасливо заснула. Галина прокинулася від писку машинки. Сама вимкнула, сама відчинила, але розвішувати не стала.
Юля ж, прокинувшись, поснідала і як ні в чому не бувало зібралася йти.
– Юлю, ти про речі не забула? Потрібно б їх розвісити, – нагадала Галина.
– Андрій повернеться – повісить, – відповіла невістка. – Мені не зручно до ваших сушильних мотузок тягтися. Вони надто високо висять.
– То він аж увечері повернеться. Білизна до цього моменту закисне.
– Нічого там не закисне, – у голосі Юлі прорізалися роздратовані нотки.
Галина здивовано скинула брови. Їй ще й доведеться сперечатися, щоб добитися порядку у своєму домі?
– Юлю, поки ви користуєтеся моєю постільною білизною та моєю технікою, будьте ласкаві ставитися до них дбайливо, – свекруха намагалася говорити якомога спокійніше, щоб не образити.
– Ти у своїй кімнаті сидиш, тобі нормально, а мені потім цим дихати. Ти повний барабан забила. Якби там було дві ганчірочки, може, до вечора й долежало б, а так…
– Та я зрозуміла, зрозуміла. Гаразд, розвішу сама, – невдоволено сказала Юля. – Ви там взагалі на дачу як, збираєтесь? Ви ж обіцяли, що ми самі будемо жити.
Тут Галину немов холодною водою облили. Їй не вказали на двері безпосередньо, але натякнули, що час і честь знати.
– Я ж казала, похолоднішало. Там немає нормального опалення.
– А навіщо вам опалення? На вулиці парня, цілком непогано. Вже краще, ніж у місті. Бо ми дорослі люди, а живемо так, ніби над нами вихователька стоїть. Заберіть кухлі, не кидайте капці, не їжте в кімнаті!
Юля, швидше за все, просто не розуміла, як за такої погоди жити на неутепленій дачі. А може, й не хотіла розуміти. Але Галину це вже не хвилювало.
– Так! Якщо ти вважаєш, що там так добре, то, он Бог, а он поріг! Їдьте на дачу і живіть там, – свекруха махнула рукою у бік дверей. – Там над вами виховательки не буде!
Вислухати їй того дня довелося на повну. З’ясувалося, що з погляду Юлі свекруха – тиранка, повернена на чистоті.
Що готова виставити власну дитину на вулицю, аби їй килими не забруднили. Що Галина зіпсувала їм усі плани, й краще б не пропонувала жодної допомоги.
Але молоді все ж таки погодилися на дачу і з’їхали. А куди їм було подітися? Альтернатива – оренда, а Юля все ще не знайшла роботу.
Тепер же невістка висловлювала Галині, що та навмисне виселила їх у холод.
– Юлю, дозволь нагадати, що я вам нічим не зобов’язана, – спокійно відповіла свекруха. – Я вас тимчасово прихистила по душевній доброті, а ви вирішили ніжки у мене з шиї звісити?
– Ні, так не вийде! Я допомогла, як могла. Не подобається – повертайтеся на орендовану.
Після цього Галина поклала слухавку. Вона знала, що нічого розумного у відповідь вона не почує. А якщо Юля продовжить скандалити… Галина не витримає. Вона виселить їх і з дачі.
На душі, звичайно, було важко, але Галина усвідомлювала, що можливо, все на краще. Вони й справді влаштували б у неї вдома свинарник, і ще невідомо, з’їхали б вони восени, чи ні.
Галина дала їм усе, що могла: час, та дах над головою. Далі – їх зона відповідальності. Заодно синові буде наука. Може, хоч зрозуміє, чому гроші на картці важливіші за новий смартфон…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
