Справа в тому, що я зараз у декреті. До весілля ми з майбутнім чоловіком довго зустрічалися. Я закохалася в нього, а він у мене.
Я дивилася на інші пари і бачила, що вони й близько не дотягують до наших стосунків: вони мали брехню, використовували одне одного, ще щось. Ми були абсолютно чесні між собою.
Так що без будь-яких сумнівів я відповіла позитивно, коли чоловік покликав мене заміж. На той час ми вже обоє працювали. Я заробляла трохи менше, але не суттєво, бо на життя нам цілком вистачало.
Ще перед весіллям, коли ми почали жити разом, у нас була домовленість: витрати ділимо навпіл. У відсотковому співвідношенні, звісно. Адже, повторюся, я заробляла трохи менше.
Сімейне життя загалом мене повністю влаштовувало. Ми і до мого заміжжя жили непогано, і особливої різниці я не помітила. Рівно доти, доки не дізналася, що ми чекаємо на малюка.
Мені довелося взяти декрет, грошей поменшало, і чоловіка це конкретно вибило з колії. Якщо раніше ми все вирішували разом, то тепер він уявив себе господарем становища.
Я намагалася не звертати на це увагу, адже всі мої думки сфокусувалися на собі і майбутній дитині.
Але після народження сина стало ще гірше. Я розраховувала на тривале перебування поряд із малюком. Адже як мінімум у перший рік ми маємо бути нерозлучними.
Образ, вигляд і навіть запах матері є дуже важливим для дітей у цьому віці. Ну, подумайте самі, хіба це не так?
Ось тільки чоловік став у позу. Він вимагає, щоб я повернулася на роботу, а сина, у свою чергу, ми віддамо на виховання свекрухи. Тому що, бачте, сімейний бюджет тріщить по швах і треба терміново щось із цим робити.
А я не хочу на роботу. Хочу довше побути із сином поруч. Та й від присутності свекрухи у нашій квартирі я, чесно кажучи, не в захваті. Не думаю що це гарна ідея. І справа тут зовсім не в лінощах.
Я б ніколи не подумала, що чоловік колись дорікатиме мені грошима. А якщо зі мною трапиться щось, він що відмовиться нас забезпечувати?
Та й окрім необхідності виходити на роботу чоловік розігрує ще один козир. Контролює витрати. Багато зі звичних для мене речей він назвав зайвою розкішшю. Купує лише найнеобхідніше.
Тобто з хорошої косметики мені не можна нічого взяти, а гель для душу та шампунь чоловік мені сам придбав у супермаркеті. Одразу літр і в одному бутлі. Такий собі мультизасіб, яким я би і підлогу мити не стала.
Днями відмовився оплачувати курс лікувально масажу. Це не якийсь спа-відпочинок, а звичайний спеціаліст у поліклініці. І я маю до цього курсу показання.
Не знаю вже як спинити цей маразм. Піддатися на умовляння і виходити на роботу? Але ж цей час з малюком мені вже потім ніхто не поверне.
Або ж залишити все як є? Проте, у цьому випадку, боюся, згодом дійде до розлучення з такою поведінкою чоловіка та батька.
То що ж робити?
