З мамою не спілкуюся вже місяць, бо боляче дивитися, як кохана і рідна людина перетворюється на залежну людину, а її життя котиться у прірву.
У неї ніколи не було проблем з міцними напоями, поки в її житті не з’явився Вадим. Він сам полюбляє випити, а тепер ще й мою маму підбиває на щоденний “відпочинок”.
Я все розумію, мама майже все життя була без мужика, але ж це не привід, щоб під п’ятдесят років почати спиватися через свій неправильний вибір.
З батьком мама розлучилася, коли я ще в дитячий садок ходила. Тата я пам’ятаю епізодично, якісь розрізнені картинки в голові. Його не стало, коли я ще до школи не пішла.
З того часу мама була одна. Працювала, мене виховувала, крутилася як могла. Допомагати нам не було кому, бо ні бабусь із дідусями, ні інших родичів у нас не було.
Можливо, у неї траплялися якісь романи, але далеко вони не заходили й в будинок мама чоловіків не водила, хоч я ніколи не виявляла якогось невдоволення.
Коли я підросла і вже навчалася в університеті, я мамі натякала, що вона рано поставила на собі хрест, їй треба було б краще придивитися, може, і знайшовся б хтось цікавий.
Мама сміялася і махала руками на мене, мовляв, дурниці говорю, які в її віці можуть бути романи, все це дурощі.
А виглядала мама чудово для свого віку. І постать зберегла, і одягалася завжди зі смаком, хай і недорого, я ж бачила, що чоловіки цікавляться нею.
Потім я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, а мати залишилася сама. Я, звичайно, намагалася її відвідувати, але щодня їздити не могла, і вона це розуміла.
– Хоч би онуків мені швидше подарували, все ж радість на старості років, – зітхала вона часто.
Ми з чоловіком вирішили завести дитину за два роки після весілля. Саме ремонт встигли зробити, у відпустку з’їздити, та й грошей трохи відкласти на декрет.
Коли зʼявився наш син, мама була щасливою до сліз. Вона дуже сильно мені допомагала, особливо спочатку, коли її допомога була просто необхідна.
В дитині вона розчинялася, зривалася до нього за першої нагоди, оточувала турботою і зробила мало не сенсом свого життя.
Але коли дитині виповнилося чотири роки, мати зустріла Вадима. Вони разом працювали, він нещодавно прийшов до організації, де мама працювала.
Почали вони зустрічатися, що мене зовсім не потішило. Вадима я бачила, його зовнішній вигляд говорив про те, що чоловік не відмовляється випити.
Але мама була така щаслива, що спочатку я нічого говорити не стала. Все ж таки вона давно одна, думала, що відведе душу і все. Вона ж не сліпа, пияку не терпітиме.
А ситуація виявилася навіть гіршою, ніж я могла уявити. Вони почали випивати разом. Спочатку у вихідні, а потім і серед тижня мамі дзвоню, а вона відповідає і язик заплітається.
Мені це все активно не подобалося, я пробувала з нею розмовляти, щось доводити, але мама тільки злилася, що я лізу у її життя.
Мене навіть дорікнули, що я просто звикла, що в матері особистого життя немає і вона завжди моя помічниця, ось і намагаюся повернути її до цього становища.
Думаю, що ці слова їй говорив Вадим, котрий дуже зручно влаштувався. Живе він у мами, вона готує, пере, п’є з ним, ні в чому йому не відмовляє.
Останнім часом вона сама і працює, бо самого Вадима за нетверезість вже попросили піти. Маму поки не просять, але гадаю, що до цього все і йде.
Навіть онук мамі тепер не потрібний. Раніше дзвонила, цікавилася, як у нього справи, у гості кликала, а тепер трава не рости. Їй як не подзвониш – вона або напідпитку, або зла з похмілля.
Не розумію, як її витягти з цієї ями, доки вона її з головою не поглинула. Чоловік каже, що без бажання самої мами я нічого не зможу зробити.
Він має рацію, але я боюся чекати, коли це бажання прокинеться, адже може бути пізно. А ще страшніше, що це бажання може не прокинутись взагалі.
