Юрій ніколи не відмовляв у допомозі близьким. Дрова привезти – будь ласка, город зорати – звісно, з ремонтом допомогти – без проблем.
З рідних грошей не беруть, вони ж теж допоможуть, якщо треба. Молодий, безвідмовний, довірливий!
Чекав на допомогу у відповідь, але жодного разу не дочекався. Обіцяли, але не робили. Юрій допомагав, а йому лише обіцяли у відповідь.
Юрій, його дружина Оксана та двоє дітей, жили у своєму будинку. Юрій, чоловік господарський, руки золоті, все сам у хаті зробив. Навіть водопровід та електрику сам провів.
І в техніці розбирався краще за будь-якого механіка, міг і машину полагодити й трактор відремонтувати. Батько всьому навчив, своїм прикладом показав.
Не тільки чоловічі справи в будинку робив, міг і обід зварити, і випрати, і з дітьми посидіти. Окрім роботи електриком, ще й підробляти встигав. Гроші зайвими не бувають. Це рідним все безплатно треба, а інші за роботу гроші добрі платять.
– Юро, завтра у матері картоплю копаємо.
– Добре. Усі будуть, чи знову тільки ми?
– Звідки я знаю. Обіцяли, але у них свої плантації.
– І у нас своя є. У тещі копаємо, більше нікуди. Мені ще до своїх треба встигнути. Всі в одному селі живемо. Після неї до моїх.
– Я напевно не зможу, сестрі треба допомогти, у неї велике поле. Давай спочатку в неї, потім у твоїх. Ой, спочатку у Васьки треба.
– А наше знову в останню чергу! Сестра тобі буде допомагати, чи зникне в найкращий момент? А Вася?
– Треба їм допомогти!
– А вони тобі допоможуть? Нехай спершу допоможуть нам, а потім ми їм. Не хочу повторення минулих років. Ми всім допомагали, а потім одні своє робили.
– Про своїх батьків я не говорю, у них і город менший і старі вони вже. Твоїй мамі ми допоможемо, – батьки це святе. У мене брат приїжджає, якраз на картоплю, я буду зайнятий.
– Ти серйозно? Але ж вони вже все розподілили днями! Завжди ж так було.
– Ось! Знову розподілили, а ми на останньому місці! Мій день не позичати, я у батьків, з братом швидко впораємося. Має всього два вихідні, йому в місто ще повертатися.
– Якось ти раніше не говорив так, завжди погоджувався. Навчив хто?
– Життя навчило, тобі теж час зрозуміти все. Буду вільний – допоможу. У вас у сім’ї чоловіки теж є, брат твій Василь та чоловік сестри. Нехай упрягаються.
Картоплю в тещі копали Юрій та Оксана, та ще й діти їм допомагали, два сини десяти та дванадцяти років. Інші з’явилися під кінець. Швидко взялися до роботи, якої вже не було.
– Молодці ми добре спрацювали, – сказав брат Оксани. – Завтра вранці всі у нас. У нас поле більше, раніше почнемо і до вечора встигнемо. Як завжди.
– Мене не буде, я до своїх. Оксана зі мною, там у будинку потрібна допомога.
– А… – дружина, щось спробувала сказати.
– Зі мною, у них чоловіків вистачить! Наші хлопці працювали, а їх поготів зможуть. А якщо хочете чекати на нас, то ми не проти. Завтра ми зайняті, післязавтра копаємо у нас, а потім до вас.
– Так не піде, ніколи так не було. Спочатку у старшого брата, потім у сестри, і лише потім у вас. Ви наймолодші.
– Ага, наймолодші. Молоді, впораються, а ви втомилися. Скільки років так було? Завжди!
– І чого тоді міняти?
– Оксано, ходімо, діти вже пішли, їсти всі хочуть.
– Ти не відповів, – крикнув Василь услід, але відповіді не отримав. Все вже було сказано. А Юрій все остаточно зрозумів, більше він нічого не робитиме просто так.
Батьки Юрія впоралися швидко, відпочили, проводили брата і пішли додому. Завтра своє робити треба. Допомагати ніхто не прийшов, самі впоралися.
– Ось бачиш? – сказав Юрій дружині. – Нікого в нас. І ти нікому не обіцяй, не піду!
Минув тиждень. Василь усіх збирав на картоплю. Він так і не починав її копати. Копати час, а ніхто не йде. Не залишати ж у землі. Але дуже ліньки!
Довелося найняти місцевих «друзів», згодних за невелику плату зробити будь-яку роботу. Обійшлося, звичайно, це дорого, не тільки Василь їх послугами користувався, розцінки піднялися.
Звичайно, у всьому був винен Юрій. Сестра Оксани теж обурювалася, але вони впоралися самі.
Майже так само вийшло і навесні, із посадками. Тільки всім ще й зорати треба. Трактор не лише у Юрія. Але ж в нього було безплатно!
А тут він опір зчинив, попросив заправити, бо дороге паливо стало.
– Ще чого вигадав! – Образилися і знайшли тракториста, тільки не дешево обійшлося. А потім знову довелося вдатися до праці «друзів». Восени вони знову допомогу Васі обіцяли.
Батькам Оксана та Юрій допомагають, не так багато їм і треба.
– Ти мав рацію, – сказала дружина Юрію. – Ми всім, а нам ніхто. Раніше я не помічала. Все було так, як завжди, звикли всі. Я навіть їх розуміла. То спина у них болить, то застуда. Виявляється, це просто відмовки, щоб нам не допомагати.
– От і добре, що ми розібралися. Стало простіше, не треба втрачати кілька днів року, втомлюватись на невдячній роботі.
– Їм було б вигідніше нам допомагати у відповідь, але це їхній вибір. За що боролись!
А ви що скажете з цього приводу? Можливо хтось і своїх родичів впізнав? Пишіть свої думки в коментарях ставте вподобайки!
