За що ми будемо жити? А ще три роки потрібно вчитися

Я дуже хвилювався і не знав що далі буде, Марія аж розплакалась, ледве її заспокоїв. Вона дуже переживала, що ми ще молоді і не зможемо з цим впоратися, а ще хвилювалася через реакцію батьків. Де ми будемо жити?

За що ми будемо жити? А ще три роки потрібно вчитися… Як воно все буде? Ми довго все обмірковували, і врешті-решт впоралися з переживаннями, пішли до батьків, щоб усе розповісти.

Ми були готові до скандалу чи повчань типу: “Невже ви незнаєте звідки беруться діти?! Ви ще такі молоді, тепер життя собі зруйнували!”. Але батьки до цієї новини віднеслися цілком радісно.

Моя мама навіть зраділа, що стане бабусею. Це було так мило. Батьки були спокійні і позитивні. Наче важкий тягар зняли з душі.Згодом ми розписалися поки не було видно, що Марія вагітна.

1. Я почав навчатися на заочному відділенні, а батько Марії влаштував мене на хорошу роботу до свого знайомого. Робота мені дуже подобалась, та й зарплата теж радувала.

Бабусі допомагали Марії з усім. Їм за щастя було купувати одяг і різні дитячі речі для нашого синочка. Ходили з нею в поліклініку. Навіть сперечалися чия черга супроводжувати внука до лікаря. Сину дісталося моє ліжечко.

Виявилось, що батьки його не викинули до цього часу. Воно так і стояло на балконі. У дитини була купа іграшок, одягу, різного дитячого транспорту.Дідусі теж допомагали, гуляли по черзі з внуком возячи каляску.

Коли малюку було декілька місяців, то я зустрівся з своїми одногрупниками.-І що, як це ви наважились народити дитину, вам не хочеться вийти десь, погуляти так до ранку, наприклад, плач дитини спати не заважає.

А батьки як до цього поставились? — заздрісно запитав Стас.-Я радий тому, що у мене є, батьки підтримують, няньчать внука. Деколи здається, що внука свого більше люблять, ніж мене.

Марія дуже гарна мама, я їй допомагаю як можу.Я з великим нетерпінням повертаюся з роботи, щоб побачити це маленьке чудо, з великим задоволенням бавлюся з ним, щоб Марія могла відпочити і зробити свої справи.

Я радий, що все так склалося, тепер я маю сім’ю. Дивно, що ми так сильно переживали і могли подумати, що батьки нас не підтримають.Зараз просто не можу уявити що було б, якби ситуація склалася інакше. І як би ми жили без підтримки батьків.