Було мені в ту пору 7 років. У моїх батьків тим влітку збігся відпустки на роботі. І вирішили ми всією сім’єю поїхати на батьківщину мого тата на два тижні.
Природа в тих місцях незрівнянна. За селом, в якому народився мій тато, починається широкий луг, по якому, звиваючись, біжить річка з кришталево чистою водою і швидкою течією.
На наступний день після приїзду, в обід виїхали ми на природу, щоб біля річки з вудкою в руці вечірню Зорьку проводити й ранкову зустріти. Яскравий і сонячний день. Час близько другої години дня. Жарко. Під’їхали ми до річки.
Тато і мама на березі ставлять намет біля машини. Я вирішив скупатися. Біжу на пологий піщаний пляж і з ходу пірнаю в воду. Пливу над самим дном. Гребок, ще гребок. Дно як на долоні. Вода чиста, як сльоза. Повітря в легенях не вистачає, потрібно спливати. Залишається пів метра до поверхні й, не витримавши, я роблю вдих під водою. І моє світовідчуття різко змінюється. Я завмираю і плавно починаю опускатися на дно.
Бачу, як промені від сонця з красивим заломленням пробивають товщу води й висвітлюють дно, до якого я невблаганно наближаюся.
У метрі від мене пропливає невелика зграйка окунів, не звертаючи на мене жодної уваги, наче я свій. Оце так!!! В душі у мене захват і здивування! Як же красиво навколо! Світ придбав насичені фарби. Страху немає!
В душі спокій і почуття невимовної ейфорії!
Раптом я відчуваю мертву хватку на своїй руці й різкий ривок, який викидає мене на поверхню, вириваючи з тільки що побаченого мною Казкового Світу. Це був тато.
Побачивши, що я пливу під водою в невластивої для плавця позі, і, збагнувши в чому справа, тато відразу кинувся визволяти сина з “невода Нептуна”.
Я на березі. Роблю вдих на поверхні й світ для мене різко руйнується. Груди розривають печіння і біль. Кашель неймовірний. Приходжу в себе. Підіймаю очі.
Світить сонечко. Поруч батьки. Мама перелякана, а ось тато дивиться на мене і посміхається. Наступні його слова я запам’ятав на все життя:
– Бульбашки надумав попускати в гордій самоті, Іхтіандр ти наш ?! Після цих слів, тато відверто зареготав !!!
Я, почувши його сміх, і, побачивши його радісне обличчя, тут же заспокоївся, навіть не усвідомивши, що сталося. Далі була рибалка, багаття і вуха на березі річки в вечірніх сутінках. Спогади тата про дитинство. Його осяйна посмішка і мамин сміх.
Про подію, пов’язаною з моїм денним “купанням”, не прозвучало ні слова. Через деякий час, до мене дійшло, що я тонув, а тато мене врятував. Жартував він і сміявся після мого порятунку спеціально, щоб мене заспокоїти й відвести переляк.
Через 17 років тато один поїхав до себе на батьківщину і потонув в тій же річці, майже на тому ж самому місці, де колись мене врятував. Немов сама доля вела батька до тієї поїздки.
За три дні до від’їзду моїй мамі приснився сон. Ніби тато збирається у відрядження, а мама його намагається всіма силами відрадити від поїздки. Як вона не намагалася, але він все одно поїхав, сказавши мамі на прощання:
– Я не можу залишитися вдома і замінити мене іншою людиною не зможуть.
Перед поїздкою мама розповіла йому свій сон. Реакція батька розпливлася у відвертій усмішці. Через три дні він поїхав на батьківщину. Через дві доби після його від’їзду, пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сусідка по вулиці з його рідних місць:
– Терміново приїжджайте! Одяг з паспортом в кишені й взуття лежать на березі річки, а його знайти не можемо. Зібралися ми в одну мить і виїхали. Їхав я з важким серцем. Інтуїтивно я відчував, що тата вже немає в живих. Знайшли ми його швидко.
Від того місця, де ми виявили тата в річці, до пляжу, на якому я в далекому дитинстві “пускав бульбашки”, залишалося не більше двохсот метрів.
Мене досі не покидає відчуття, що за моє врятоване життя, через роки, мій батько своїм життям розплатився.
Низький уклін батьку за все, і Царство Йому Небесне!
