За весь час, що ми разом, я так і не дізналася, що таке бути коханою

Поговорити нема з ким. А на душі, наче кішки шкребуть. Я начебто щаслива дружина, і мати чарівної доньки, чекаю на другу дитини. Але щастя немає, та й, мабуть, ніколи не було.

Вийшла заміж не з великого кохання, що так описують у книгах. Так, закохалася, відчула опору, якусь турботу і все. Полум’яних почуттів не було, швидше за все, боялася залишитися одна, звикла, що є він, поруч. Зараз через стільки років шлюбу, розумію, що все спільне життя було прожите мною за якимось шаблоном.

Збираюся з силами, подати на розлучення. Але щоразу щось відтягує. Думаєш, як же дочка без батька, адже вона його так любить. А як же я перенесу все це розлучення, адже він мій. Хоч і немає такої любові, розуміння та поваги. А зараз ще й чекаємо другого, ось-ось народжувати.

Найсумніше, що немає нічого спільного, крім дітей. Говоримо ми рідко, нікуди не виходимо, окрім магазинів. Ліжко так само раз на пів року і те для галочки.

За весь час, що ми разом, я так і не дізналася, що таке бути коханою, що таке по-справжньому кохатися, як отримувати хоч якесь задоволення від цього. Чоловік просто раз на пів року задовольняє свої потреби. Терплю і брешу, як було «добре».

Спостерігаю, за його переглядами оголених жінок в інтернеті, терплю усі його претензії у побутовому плані. Всі його невдоволення від моєї зовнішності. Хоча, не кульгаю і не коса. До шлюбу, та й зараз, звертають уваги чоловіки.

Але я правильна, надто правильна. Я боюся зараз залишитись одна з двома дітьми на руках. У чужому місті. Я не маю підтримки ні від кого. Я завжди була сама. З дитиною сиділа одна, по лікарнях одна, що треба зробити, все сама, чоловік у відрядженнях.

А зараз просто сили немає вже ні на що. Розлучення, на що жити, в орендованій квартирі, на що дітей утримувати. Як бути далі? Ось скоро народжувати, за кілька тижнів. Він поїхав у відрядження, на кого дитину старшу залишити. Завжди все самій доводиться робити та думати.

А в спину періодично тільки й вислуховую, що всім я погана. Я так звинувачую себе за те, що раніше, до шлюбу, до дітей, бачачи все, не відрізала всі ці стосунки, не зачинила двері.