Моя мати тривалий час жила в селі сама. Тато спочив уже дуже давно, а вона так і не схотіла пов’язувати своє життя з кимось ще. Вона непогано справлялася сама. Коли у нас стало краще з фінансами, ми знайшли для неї жінку, яка допомагала по дому.
Декілька років все було добре. Але нещодавно маму почало підводити здоров’я. Якось вона втратила свідомість прямо посеред вулиці. Добре, що поруч були люди і надали необхідну допомогу.
Тоді я вирішила, що треба забирати її до нас. Тут можна і лікаря викликати, і до стаціонару її покласти. Мати такому рішенню зраділа. За один день зібрала речі та була готова їхати. Ніби боялася, що ми передумаємо.
Якщо чесно, я не поспішала із цим рішенням. Мені подобалося моє розмірене життя та спокій у домі. Мати непроста людина. Я знала, що нам буде складно ужитися в одному будинку. Тим більше, що вона понад 10 років жила сама. Має свої звички, свої погляди на життя. Та й чоловік не горів бажанням. Однак обставини склалися так, що я не могла інакше. І чоловік мене у цьому підтримав.
Коли ми привезли мати до місто, довелося заново її одягнути та взути. Вона приїхала в якихось лахміттях. Хоча я впевнена, що вона мала нормальний одяг. Я відразу ж зайнялася її здоров’ям, поводила до лікарів. Тиждень вона пробула на стаціонарі, їй ставили крапельниці. Здоров’я у неї покращало, але довелося купити багато ліків.
Тоді мені це не було накладно. Але зараз ситуація погіршала. Через війну я кілька місяців не працювала, тільки нещодавно вийшла в офіс. Чоловіку скоротили зарплату, бо він перейшов на домашній режим роботи. Швидше за все, таку зарплату він і отримуватиме найближчим часом. Стало складно утримувати всю сім’ю та виплачувати кредит.
Тому я вирішила попросити маму, щоби вона віддавала мені свою пенсію. Хоч би якусь частину. Адже весь цей час я жодної копійки з неї не взяла, все було за наш рахунок. Але зараз стало дуже складно. Я була певна, що вона мене зрозуміє. Але на мене чекав сюрприз. Вона влаштувала такий скандал. Кричала мені: «Хочеш останнє в мене відібрати?»
А я не зрозуміла, що саме ми в неї відібрали. Майже рік вона жила на нашому повному забезпеченні, копійки з неї ніхто не взяв. Будинок свій вона відмовилася продавати, він стоїть порожній у селі. То що я в неї забрала? Вона мені прямо сказала:
«Гроші не віддаватиму тобі, я їх відкладаю про всяк випадок. Я для того тебе і ростила, щоб у старості ні про що не турбуватися».
Не можу її зрозуміти. Адже я лише дбаю про благополуччя нашої родини. Хочу, щоб ми пережили важкі часи. Не розумію, чому вона так це сприйняла. Може, я в чомусь неправа? Може не варто було просити в неї гроші?
