Забута парасолька відкрила доньці очі на те, чим займається її мати

Щоб перейти до суті ситуації, що сталася нещодавно, треба трохи розповісти про свою родину. З близьких родичів у мене є лише мама та молодший брат.

З братом ми ніколи не були близькі. Він молодший за мене на 13 років. З моїм рідним батьком мама розлучилася і вийшла заміж вдруге. В цьому шлюбі у неї і народився Антон.

Варто сказати, що вітчим ставився до мене добре, ми не мали проблем. Але Антончика вони з мамою більше любили. До мене завжди були високі вимоги, а за Антона робили батьки.

Не скажу, що це не допомогло мені у житті. Тому що я рано стала самостійною і змогла досягти того, чого хотіла. Зараз у мене є сім’я, свій бізнес та квартира.

Ми з чоловіком починали з нуля та за кілька років змогли купити своє житло. А ось Антонові квартиру купили батьки. Мама запевняла, що більшу частину грошей дав вітчим, але мені в це не дуже вірилося.

Після цього батьки оплатили йому весілля. Молодята негайно завели двох дітей. Дружина брата сидить у декреті. Та й мій брат не поспішає працювати. Він чекає, що йому платитимуть гроші за його талант. Хоча зусиль для цього не докладає зовсім.

Ви запитаєте, за що вони живуть? За гроші батьків, звичайно. Це навіть не назвеш допомогою, бо багато років батьки просто утримували всю його родину.

Поки вітчим ще був живий, я не лізла в їхні справи. Але півроку тому його не стало, і мати залишилася сама. На одну пенсію не потягнеш себе та ще одну родину. Тому ми з чоловіком вирішили, що виділятимемо їй певну суму на місяць.

Мені здавалося, що так я зможу зробити свій внесок, це хороша підтримка та допомога сім’ї, з якої маю лише маму. Проте я зрозуміла, що вона віддає всі гроші Антону.

Мене такий розклад не влаштував. Тому я почала сама купувати їй все необхідне та привозити раз на тиждень. Ось і минулої суботи я привезла їй сумку з продуктами, трохи засобів гігієни та кілька пар теплих шкарпеток, бо вона скаржилася на холод.

Ми з нею заговорилися, і я забула свою парасольку. Увечері я їхала повз її будинок і вирішила заїхати за нею.

Яке ж було моє здивування, коли на порозі я зіткнулася з Антоном. Він якраз виходив із маминої квартири. А в руках у нього була та сама сумка з продуктами, яку я вранці привезла мамі. Зверху лежали навіть теплі шкарпетки.

Я висловила своє обурення з цього приводу, але мама лише відчитала мене у відповідь.

Вона сказала, що якби я була доброю сестрою, то сама запропонувала б братові допомогу. А я не розумію, чому я маю допомагати людині, яка не в змозі знайти роботу і забезпечити сім’ю. Може, я в чомусь не права, але мені не хочеться брати на себе утримання їхньої родини.

Як мені тепер бути? Не можу ж повністю перестати допомагати матері, але й брата спонсорувати не маю наміру.