Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині:
– Яно, я живий-здоровий. Незабаром буду. Аварія була на шахті, ми тільки повертаємось на базу.
– Слава Богу, Іллюша! Я знаю, дзвонила диспетчеру, він мені все розповів. Чекаю на тебе.
Ілля був дуже засмучений. Адже сьогодні жіноче свято, а в Яни не просто жіноче свято, а ще й день народження. Начебто все складалося якнайкраще, до кінця зміни залишалася пара годин і було все спокійно.
А потім тривога, терміновий виїзд – на одній із шахт загоряння в лаві. Гасили пожежу, рятували людей – на щастя, ніхто не попрощався із життям.
Ілля працював у гірничорятувальній частині. Високий, міцний, сильний і при цьому найдобрішої душі чоловік, – за це Яна його й полюбила.
Він вийшов надвір, а тут полоще злива. Не найсприятливіша погода для того, щоб обійти все місто у пошуках квітів. Звичайно, дружина любить його не за букети та подарунки, але все ж таки… подвійне свято.
У їхньому маленькому містечку не так багато квіткових крамничок, тому Ілля не сподівався на той, що неподалік будинку, і вирушив у центр.
Але один кіоск вже був зачинений, а в другому залишилися лише троянди зовсім неприємного забарвлення. Доведеться йти до своєї крамнички, хоча там така непривітна Галина, продавчиня і господиня в одній особі.
Коли промоклий до ниточки Ілля відчинив двері крамниці, продавчиня підраховувала денний виторг.
– Здрастуйте! Зі святом вас!
– Дякую, – непривітно буркнула жінка у відповідь.
– Мені б квіточок.
– Ось вони перед вами, вибирайте.
Ілля уважно розглянув кімнатні рослини, ті самі троянди, ще гербери…
– А тюльпанчиків гарних немає?
– Молодий чоловіче, хто хотів купити гарні тюльпани, приходили зранку, а не коли вечоріє.
– Ну, так вийшло у мене. Затримався на роботі.
– Знаємо ми, як і з ким чоловіки на роботі затримуються.
– Та киньте ви, це не про мене.
– Усі мужики однакові… Ось є один букет, який робила на замовлення, але за ним не приїхали.
Жінка провела Іллю до сусідньої кімнати, де на полицях були розставлені сувеніри. На невеликому столику красувався шикарний букет із фіолетових та білих тюльпанів із бахрімчатими краями.
– Гарний! А скільки він коштує?
– Півтори тисячі гривень.
Ілля зніяковів, у нього з собою була лише тисяча. Попросити нікому не продавати та сходити додому за грошима? Це зовсім поруч, але Яна вже більше його не відпустить. Він це точно знав, тож подався до виходу.
– Що за чоловіки пішли… Шукають квіти для жінки, а грошей у гаманці не мають!
– Та нормальні чоловіки зараз. Я ж не з гулянок повертаюся, а з доби з роботи, аварія була на шахті, людей виводили. І є в мене гроші, просто трохи не вистачає, – занервував Ілля.
Він вийшов надвір, де дощ лив ще сильніше. Продавчиня дивилася йому услід у віконце. Їй стало ніяково. Вона знала від покупців, що сьогодні вранці сталося на найбільшій у місті шахті.
– Виходить, що хлопець життя людям рятував, тепер поспішає додому до дружини, шукає квіти, а я з ним так грубо…
– Щасливий, – на нього чекають. А я зараз закрию крамницю і піду до подруги, такої ж самотньої. Будемо, як завжди, проводити святковий вечір удвох.
У цей момент Галина побачила, що до хлопця на вулиці підійшла якась бабуся і буквально потягла його за рукав кудись у двір старого двоповерхового будинку навпроти.
– Бабусю, люба, я ніяк не можу, дуже поспішаю.
– Синку, любий, крім тебе нема кому допомогти. Там справ на десять хвилин. Будь ласка.
Поки йшли у двір, бабуся розповіла, що хтось підкинув їм у під’їзд двох крихітних кошенят. Вона пішла додому за молоком, щоб погодувати малюків, а коли повернулася – їх немає. Вискочили й залізли на дерево, тепер злізти не можуть і кричать.
– Мені нікого просити. Сусіди у мене, знаєш, недобрі. Вічно пирхають, що я собак та кішок підгодовую. Незабаром ніч, не залишати ж їх на дереві.
Підійшли до місця події. Кошенята справді кричали на весь двір. Маленькі, мокрі, брудненькі… проте було зрозуміло, що обидва вони руді.
Звичайно, Іллі не важко було залізти на дерево і зняти тварин. Він тримав їх у руках і відчував, як калатають маленькі серця. Кричати вони припинили й дивилися на рятівника синіми з фіолетовим відливом очима.
– Треба ж, однакові зовсім.
– Зовні не розрізниш, але один – хлопчик, а друга – дівчинка. Я їх одразу подивилася, коли помітила.
– Може, брат та сестра?
– Може. У кого тільки рука підійнялася викинути таких крихт та ще й руденьких. Не можна викидати руденьких, вони приносять щастя в будинок.
– Руденькі? Щастя?
– Так, це перевірена прикмета.
– І куди їх тепер?
– Не знаю, у мене своїх вихованців удома четверо. Заберу поки що, а завтра на ринок віднесу, може хто візьме на щастя.
– Гаразд, бабусю, ніякого ринку. Не треба їх розлучати, якщо вони брат і сестра. Заберу собі на щастя.
Ілля уявив, як бідна бабуся ходитиме з кошенятами по ринку, пропонуватиме їх людям. А якщо не роздасть, то принесе додому, і знову сваритимуться на неї незадоволені сусіди.
– Синку, дай боже тобі здоров’я. Все-таки світ не без добрих людей.
Кошенята виявилися занадто спритними, спокійно не сиділи, лізли Іллі на шию, потім на голову. Кігтики гострі, того й дивись, куртку порвуть. Він зрозумів, що не донесе їх так до дому.
І тут згадав, що у квітковій крамниці є відділ із сувенірами, той самий, де на столику стояв букет тюльпанів. Може, у господарки знайдеться якась картонна коробка?
Двері крамниці були відчинені, але всередині світло вже не горіло.
– Вибачте, але це я знову. За допомогою до вас.
– Ще хвилину й запізнилися б. Я вже збиралася зачинятися. Ви за букетиком?
– Ні. Коробочки картонної у вас не знайдеться випадково?
Господиня магазину здивовано вигнула брови та ввімкнула світло. Хлопець притискав до грудей дві маленькі мокрі грудочки.
– Допоможіть, будь ласка. Я не донесу їх так. Може, у вас є зайва коробка від сувенірів?
– О боже, де ти їх знайшов?
– З дерева зняв. Бабуся попросила. Ніяк до дому не дійду.
– Он воно що. А я дивлюся у вікно, куди це тебе бабуся потягла?
– Це руденькі, їх викидати не можна, вони приносять щастя в будинок.
– Щастя?
– Так, прикмета така.
Господиня крамниці з подивом дивилася на Іллю. «Які ж різні люди живуть на землі. Звичайний хлопчина, ніяк до коханої дружини не дійде. Все рятує когось».
Тільки зараз вона розгледіла, яке добре у нього обличчя… І мужні руки, що знімають з плечей зляканих кошенят.
– Знайдеться, звісно, коробочка.
Галина не тільки принесла з підсобки картонну коробку, а й допомогла зробити в ній канцелярським ножем отвори, а зверху заклеїла скотчем, щоб кошенята не вилізли.
– Дякую вам величезне. І ще раз зі святом! Вибачте.
Ілля попрямував до виходу і вже взявся за дверну ручку, як господарка магазину його гукнула:
– Зачекайте, хлопче. Як вас звати?
– Ілля.
– Ви забули квіти, Іллюшо.
– Та ні…
– Ви мене не зрозуміли, грошей не треба. Забирайте букет.
Галина простягла Іллі фіолетово-білі тюльпани з бахрімчатими краями.
– Я так не можу. У мене тисяча гривень є, а решту я вам завтра занесу. Добре?
– А я так можу. І жодних «добре». Не треба нічого віддавати зараз та заносити завтра. Це вашій дружині. Їй дуже з чоловіком пощастило, так і передайте.
– Дякую!
Нарешті Ілля попрямував у бік будинку. А Галина ще довго дивилася вслід цьому хлопцеві з добрим серцем, букетом тюльпанів та коробкою зі щастям.
Ілля не став дзвонити, а тихенько відчинив двері ключем. Яна почула і відразу вискочила до передпокою.
– Кохана моя, з днем народження та жіночим святом! Я нарешті прийшов.
– Дякую, Іллюшо, яка краса! Я таке забарвлення тюльпанів вперше бачу. Це ти квіти по всьому місту шукав?
– Шукав квіти, а знайшов ще коробочку зі щастям.
Він поставив на пуф картонну коробку, відірвав скотч і відчинив. З одного кута на Яну з Іллею дивилися чотири сині з фіолетовим відливом очі кошенят, що притиснулися один до одного.
– Які ви всі мокрі! Так, першим приймає ванну Ілля, а потім малюки.
Після доби чергування, походів містом та гарячої ванни Іллю розморило.
– Яно, я на годинку приляжу.
– Звісно, тобі треба відпочити. Прокинешся, і потім відзначатимемо свято.
– Ти сама з ними впораєшся?
– Аякже. Вони, дивися які слухняні.
Кошенята смирно сиділи в передпокої біля коробки, в якій їх принесли. Яна не стала квапити події, нехай поступово освоюються самі. Але вони не поспішали, ніби не вірили, що тепер це їхня хата.
Ілля заснув, а Яна купала кошенят з шампунем і обтирала їх рушником, коли задзвонив телефон. Дзвонила її старша сестра Лєра.
– Ну, як ви там, сестричко? Святкуєте?
– Ще ні. У Іллюші було важке чергування. Зараз прокинеться, і святкуватимемо.
– То ти сумуєш?
– Ні, мені зовсім не сумно. Чоловік мені коробку зі щастям подарував.
– З яким щастям?
– Ось завтра прийдіть увечері й побачите.
– Ну, Ілля в тебе ще той витівник.
– Він у мене найкращий!
Було вже пізно, а Яна з Іллею сиділи за столом і пили ігристе. Це стало їхньою сімейною традицією – жіноче свято відзначати удвох, а наступного дня запрошувати у гості родичів та друзів.
Вони спостерігали, як освоюються у квартирі нові члени сім’ї. Кошенята наїлися, пахучі після купання, розпушилися, вони діловито ходили по кімнаті.
А на іншому кінці міста теж за святковим столом сиділи та пили ігристе дві зрілі, але самотні жінки. Обидві мали успішний бізнес, вони підносили тости «за нас красивих і за удачу в торгівлі».
Але одна з них думала про інше – зараз їй найбільше хотілося, щоб хтось ось так само під зливою по всьому місту шукав для неї тюльпани, та подарував коробку зі щастям!
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі та вподобайки! Хай вам щастить!💖
