Кілька годин я підбирала собі вбрання, не бажаючи вдарити в багнюку обличчям.
Близько тижня тому нас в гості запросила свекруха. Це був не звичайний вечір, а знайомство з новим залицяльником Олени Олександрівни, якого вона відшукала на сайті знайомств.
Близько двох років п’ятдесятирічна вдова переживала раптову втрату чоловіка і всіх запевняла, що їй ніхто більше не потрібний.
Проте, тиждень тому, приголомшила нас несподіваною заявою про те, що знову збирається заміж.
– Скільки ви знайомі? – Запитав у матері Микола. – Місяць, два?
– Три, – відповіла вона, і син не зрозумів, жартує вона чи ні.
Переконавшись, що мати серйозна, як ніколи, чоловік схопився за голову.
– Ти його майже не знаєш. Може не варто кидатися у вир із головою? – суворо запитав Микола.
У відповідь мати нервово засміялася і закотила вгору очі.
– Мені вже не так багато залишилося, щоб я частину життя витрачала на будь-яку нісенітницю. Мені й цього часу вистачило, щоб все дізнатися про Віктора.
– Значить, його звуть Віктор? Як тата. Ти не через це в нього вчепилася? – поцікавився син.
– Ні, ім’я зовсім ні до чого, – заперечила Олена Олександрівна. – Загалом, я на вас з Валерією чекаю в суботу до шостої години вечора.
– Якщо вийде, – невдоволено насупився Микола. У нього не було жодного бажання знайомитися з залицяльником матері.
– Я на вас чекаю! – твердо промовила вона.
Коли про запрошення матері Микола розповів мені, я занервувала і стала в голові перебирати все своє вбрання.
Я хотіла мати гарний вигляд перед Оленою Олександрівною, яка ретельно стежила не лише за своїм зовнішнім виглядом, а й за виглядом інших.
Відшукавши відповідну сукню, я поспішно наклала легкий макіяж і вже за пів години була готова.
– Колю, я все! – з радістю сказала я і здивовано підняла брови, побачивши, що чоловік лежить на дивані. – Чому ти ще не готовий?
– Бо не хочу нікуди їхати, – скривився чоловік. – Мама збожеволіла, і я не хочу в цьому брати участь!
– Ти поводишся, як маленька дитина, – я присіла поряд з чоловіком. – Твоя мама на нас чекає!
Микола ще близько десяти хвилин кривив фізіономію, але потім таки став одягатися.
Дорогою до будинку матері він бурчав і обурювався, що нам довелося свій вихідний день витрачати на знайомство з чужою людиною.
Він так накрутив мене, що я вже вирішила, що він має рацію і нам не варто було нікуди їхати.
Залицяльник свекрухи виявився досить-таки пристойною людиною і, навіть сподобався мені. Микола, хоч і сидів із нудним обличчям, але вже не так сердився.
Кілька годин ми пробули в гостях, а потім зазбиралося додому. Роздягаючись, я з жахом виявила, що загубила золоту сережку. Я почала шукати її спочатку вдома, потім – у машині.
– Ніде немає, – мало не плачучи, сказала я. – Я все обшукала. Єдина надія, що я загубила її у квартирі твоєї мами.
Бажаючи це перевірити, я зателефонувала свекрусі. Слухавку взяв її залицяльник, і я поділилася з ним своєю оказією.
– Олена знаходила сережку. Твоя, значить? – порадував Віктор.
Проте, більше він не встиг сказати жодного слова. Слухавку у чоловіка перехопила Олена Олександрівна.
– Так, я знайшла твою сережку під столом. Як ти тільки примудрилася її загубити? – сердито спитала свекруха.
– Сама не знаю. Мабуть, якось зачепила. Я все обшукала, думала, що вже втратила її безповоротно, – полегшено видихнула я.
– Чого ти так про неї дбаєш? Як на мене, це звичайна стара сережка. Абсолютно нічого примітного. Камінь дрібний. Такі вже давно не в моді, – осудливо промовила вона.
– Це сережки моєї бабусі, – пояснила я. – Вони дорогі мені, як пам’ять про неї.
– Угу, зрозуміло, – похмуро відповіла вона. – Гаразд, приїжджайте за нею, та дві тисячі захопи. У слухавці повисла тиша. Я зніяковіла від слів свекрухи.
– Навіщо дві тисячі? – нервовий смішок зірвався з моїх вуст.
– Ну, а як ти зібралася її викуповувати? – пирхнула в слухавку Олена Олександрівна.
– Викуповувати?! – голосно перепитала я.
– А як ти хотіла? Якби не я її знайшла, а хтось інший? – з викликом спитала свекруха.
– Ну, саме ви її знайшли…
– Я не розумію, ти торгуватись зі мною вирішила? – грубо обсмикнула мене свекруха. – То я можу її тобі й не віддавати. Зроблю зараз, як і хотіла: здам у ломбард, там і шукай її, – роздратовано додала вона.
Від шантажу свекрухи я оторопіла. Нас, звичайно, не можна було назвати подружками, але наші стосунки були цілком стерпними.
Олена Олександрівна ніколи не показувала мені своєї неприязні, тож я шанобливо ставилася до матері чоловіка. Нині ж її слова звучали, як марення та шантаж.
– Ну то що? – Запитала Олена Олександрівна. – Ти приїдеш її викуповувати, чи мені можна нести сережку до ломбарду?
Засмучена, я нічого не відповіла свекрусі, та кинула слухавку. Ледве не плачучи, я пішла до чоловіка і розповіла йому про те, що його мати вимагає з мене за сережку дві тисячі.
– Чого? – ошелешено перепитав Микола. – Гроші?
– Так, інакше вона погрожує здати її в ломбард! – Відчувши підтримку від чоловіка, схлипнула я.
– Бізнесменка, твою ж матір, – чортихнувся Микола й осудливо похитав головою.
– Що робити? – З надривом запитала я у чоловіка.
– Тобі – нічого! Я сам зараз з’їжджу до неї! – Буркнув чоловік і, схопивши ключі зі столу, вийшов за двері.
Чоловіка не було близько години. Весь цей час я нервувала і думала над тим, як пройде розмова між ними.
– Ну що? – Я кинулася зустрічати чоловіка.
Микола поліз у нагрудну кишеню і витяг звідти зниклу сережку. Я схопила знахідку і поцілувала чоловікові в щоку.
– Довелося мамі освіжити пам’ять і нагадати, з ким вона розмовляє і, з кого вирішила отримати винагороду, – бурхливо промовив Микола.
– Їй не сподобалося, що я попросив повернути гроші, які вона два роки тому позичала. Як їй взагалі на думку прийшло вимагати за сережку гроші?!
– Навіть залицяльник на її тлі здається більш адекватним! Він став на мій бік і сказав, що так не можна робити не лише з невісткою, а й з іншими людьми. Я з ним у всьому згоден!
Хоч ситуація і вирішилася, мені було неприємно, що свекруха вирішила нажитися на мені. Це все, звичайно, не могло не позначитися на взаєминах між нами.
Я почала уникати спілкування з Оленою Олександрівною, яка не могла не зрозуміти причину моєї поведінки.
Я не розумію таких людей, які через свої недолугі вчинки, втрачають прихильність рідних людей! Невже б вона забагатіла з двома тисячами гривень?
Так, ми б теж без них не збідніли, але сам факт вимоги дуже нас образив і збентежив! Можливо я гостро відреагувала на її вчинок, і ви не вбачаєте в цьому нічого поганого? Що скажете, стосовно цього?
