Загубила у свекрухи сережку, а вона її знайшла, і зажадала, щоб я її викупила за дві тисячі гривень

Кілька годин я підбирала собі вбрання, не бажаючи вдарити в багнюку обличчям.

Близько тижня тому нас в гості запросила свекруха. Це був не звичайний вечір, а знайомство з новим залицяльником Олени Олександрівни, якого вона відшукала на сайті знайомств.

Близько двох років п’ятдесятирічна вдова переживала раптову втрату чоловіка і всіх запевняла, що їй ніхто більше не потрібний.

Проте, тиждень тому, приголомшила нас несподіваною заявою про те, що знову збирається заміж.

– Скільки ви знайомі? – Запитав у матері Микола. – Місяць, два?

– Три, – відповіла вона, і син не зрозумів, жартує вона чи ні.

Переконавшись, що мати серйозна, як ніколи, чоловік схопився за голову.

– Ти його майже не знаєш. Може не варто кидатися у вир із головою? – суворо запитав Микола.

У відповідь мати нервово засміялася і закотила вгору очі.

– Мені вже не так багато залишилося, щоб я частину життя витрачала на будь-яку нісенітницю. Мені й цього часу вистачило, щоб все дізнатися про Віктора.

– Значить, його звуть Віктор? Як тата. Ти не через це в нього вчепилася? – поцікавився син.

– Ні, ім’я зовсім ні до чого, – заперечила Олена Олександрівна. – Загалом, я на вас з Валерією чекаю в суботу до шостої години вечора.

– Якщо вийде, – невдоволено насупився Микола. У нього не було жодного бажання знайомитися з залицяльником матері.

– Я на вас чекаю! – твердо промовила вона.

Коли про запрошення матері Микола розповів мені, я занервувала і стала в голові перебирати все своє вбрання.

Я хотіла мати гарний вигляд перед Оленою Олександрівною, яка ретельно стежила не лише за своїм зовнішнім виглядом, а й за виглядом інших.

Відшукавши відповідну сукню, я поспішно наклала легкий макіяж і вже за пів години була готова.

– Колю, я все! – з радістю сказала я і здивовано підняла брови, побачивши, що чоловік лежить на дивані. – Чому ти ще не готовий?

– Бо не хочу нікуди їхати, – скривився чоловік. – Мама збожеволіла, і я не хочу в цьому брати участь!

– Ти поводишся, як маленька дитина, – я присіла поряд з чоловіком. – Твоя мама на нас чекає!

Микола ще близько десяти хвилин кривив фізіономію, але потім таки став одягатися.

Дорогою до будинку матері він бурчав і обурювався, що нам довелося свій вихідний день витрачати на знайомство з чужою людиною.

Він так накрутив мене, що я вже вирішила, що він має рацію і нам не варто було нікуди їхати.

Залицяльник свекрухи виявився досить-таки пристойною людиною і, навіть сподобався мені. Микола, хоч і сидів із нудним обличчям, але вже не так сердився.

Кілька годин ми пробули в гостях, а потім зазбиралося додому. Роздягаючись, я з жахом виявила, що загубила золоту сережку. Я почала шукати її спочатку вдома, потім – у машині.

– Ніде немає, – мало не плачучи, сказала я. – Я все обшукала. Єдина надія, що я загубила її у квартирі твоєї мами.

Бажаючи це перевірити, я зателефонувала свекрусі. Слухавку взяв її залицяльник, і я поділилася з ним своєю оказією.

– Олена знаходила сережку. Твоя, значить? – порадував Віктор.

Проте, більше він не встиг сказати жодного слова. Слухавку у чоловіка перехопила Олена Олександрівна.

– Так, я знайшла твою сережку під столом. Як ти тільки примудрилася її загубити? – сердито спитала свекруха.

– Сама не знаю. Мабуть, якось зачепила. Я все обшукала, думала, що вже втратила її безповоротно, – полегшено видихнула я.

– Чого ти так про неї дбаєш? Як на мене, це звичайна стара сережка. Абсолютно нічого примітного. Камінь дрібний. Такі вже давно не в моді, – осудливо промовила вона.

– Це сережки моєї бабусі, – пояснила я. – Вони дорогі мені, як пам’ять про неї.

– Угу, зрозуміло, – похмуро відповіла вона. – Гаразд, приїжджайте за нею, та дві тисячі захопи. У слухавці повисла тиша. Я зніяковіла від слів свекрухи.

– Навіщо дві тисячі? – нервовий смішок зірвався з моїх вуст.

– Ну, а як ти зібралася її викуповувати? – пирхнула в слухавку Олена Олександрівна.

– Викуповувати?! – голосно перепитала я.

– А як ти хотіла? Якби не я її знайшла, а хтось інший? – з викликом спитала свекруха.

– Ну, саме ви її знайшли…

– Я не розумію, ти торгуватись зі мною вирішила? – грубо обсмикнула мене свекруха. – То я можу її тобі й не віддавати. Зроблю зараз, як і хотіла: здам у ломбард, там і шукай її, – роздратовано додала вона.

Від шантажу свекрухи я оторопіла. Нас, звичайно, не можна було назвати подружками, але наші стосунки були цілком стерпними.

Олена Олександрівна ніколи не показувала мені своєї неприязні, тож я шанобливо ставилася до матері чоловіка. Нині ж її слова звучали, як марення та шантаж.

– Ну то що? – Запитала Олена Олександрівна. – Ти приїдеш її викуповувати, чи мені можна нести сережку до ломбарду?

Засмучена, я нічого не відповіла свекрусі, та кинула слухавку. Ледве не плачучи, я пішла до чоловіка і розповіла йому про те, що його мати вимагає з мене за сережку дві тисячі.

– Чого? – ошелешено перепитав Микола. – Гроші?

– Так, інакше вона погрожує здати її в ломбард! – Відчувши підтримку від чоловіка, схлипнула я.

– Бізнесменка, твою ж матір, – чортихнувся Микола й осудливо похитав головою.

– Що робити? – З надривом запитала я у чоловіка.

– Тобі – нічого! Я сам зараз з’їжджу до неї! – Буркнув чоловік і, схопивши ключі зі столу, вийшов за двері.

Чоловіка не було близько години. Весь цей час я нервувала і думала над тим, як пройде розмова між ними.

– Ну що? – Я кинулася зустрічати чоловіка.

Микола поліз у нагрудну кишеню і витяг звідти зниклу сережку. Я схопила знахідку і поцілувала чоловікові в щоку.

– Довелося мамі освіжити пам’ять і нагадати, з ким вона розмовляє і, з кого вирішила отримати винагороду, – бурхливо промовив Микола.

– Їй не сподобалося, що я попросив повернути гроші, які вона два роки тому позичала. Як їй взагалі на думку прийшло вимагати за сережку гроші?!

– Навіть залицяльник на її тлі здається більш адекватним! Він став на мій бік і сказав, що так не можна робити не лише з невісткою, а й з іншими людьми. Я з ним у всьому згоден!

Хоч ситуація і вирішилася, мені було неприємно, що свекруха вирішила нажитися на мені. Це все, звичайно, не могло не позначитися на взаєминах між нами.

Я почала уникати спілкування з Оленою Олександрівною, яка не могла не зрозуміти причину моєї поведінки.

Я не розумію таких людей, які через свої недолугі вчинки, втрачають прихильність рідних людей! Невже б вона забагатіла з двома тисячами гривень?

Так, ми б теж без них не збідніли, але сам факт вимоги дуже нас образив і збентежив! Можливо я гостро відреагувала на її вчинок, і ви не вбачаєте в цьому нічого поганого? Що скажете, стосовно цього?