Коли Максим купив квартиру на другому поверсі невеликої хрущовки, він був дуже щасливий. Маленька квартирка, але своя. Великого ремонту не вимагала. Хіба що балкон згодом треба засклити.
Хоча й так добре. Вікна виходять надвір. Навпроти росте старий, великий клен. Увечері, після роботи, вмостишся в крісло на балконі, витягнеш ноги, вдихнеш свіже повітря. Гілки клена трохи гойдаються від вітру, листя шумить. Краса!
Вночі Максим прокинувся від неприємного відчуття, що він не один. Максим розплющив очі та здригнувся від несподіванки. Два жовті ока, не кліпаючи, дивилися на нього з-за скла вікна. Моторошне видовище.
Хлопець швидко схопився і кинувся на балкон. Ніч була тепла та тиха. Зірки безглуздо сяяли на небі, а повний місяць наводив остраху. Клен також не підкачав. Похитував гілкою у безвітряну погоду. Сон випарувався.
Максим не вірив у потойбічну силу, але до ранку не вимикав світло в кімнаті та без сну крутився у ліжку.
Вранці, весь розбитий від безсоння, хлопець помчав працювати. Тільки десь в обід він згадав, що не снідав. Тарілка з підрум’яненою яєчнею з беконом самотньо залишилася на столі.
Після повернення Максим застиг на порозі кухні. Тарілка була порожня. Їжа розмазана по столу. Він обережно обійшов усю квартиру, заглянув під ліжко. Слідів перебування сторонніх не виявив.
“Що це тварина, сумнівів немає.” — почав міркувати Максим. – “Тільки як? Вікно було на провітрювані, кіт пролізти не міг. Пацюк? Але слідів перебування цієї тварюки не видно. Хто ще може залізти до міської квартири? І чому саме в мою?”
З цими думками Максим розпочав невелике розслідування. Перше, що він зробив, постукав до сусідів.
— Це Леопольд хуліганить, — засміялася сусідка. — Це ще нічого. Шпалери не порвав? У капці не гадив?
– Ні. А хто це?
— Сусідський кіт із третього поверху. Він по дереву на балкон спускається. — продовжила сусідка. — Там одинока бабуся живе. Колишній власник квартири одного разу посварився з нею і штовхнув. Бабуся впала і зламала ногу. Вже рік як не ходить. Так Леопольд почав мстити кривднику. Що він тільки не робив. Посуд побив. Шпалери рвав. Двічі ремонт робили. Гадив скрізь.
– І що жодного разу не попався? – здивувався Максим.
– Дивно, але ні. Як тільки його не ловили. Навіть капкан ставили. Марно. Якщо у квартиру не міг пробратися, то балкон весь загадить. Розірве, що рветься. Ми думаємо, що колишній господар і продав квартиру через мстивого кота. Життя він йому не давав.
— А я тут до чого? — розгубився Максим.
– Так це ж кіт, – посміхнулася сусідка, – він навряд чи розуміє. Так що тримайся, хлопче. Квартирка тобі дісталася зі спадщиною.
Максим повернувся до квартири й глянув на балкон. Його нове крісло, на якому він планував відпочивати після роботи, було подерте і смерділо котячою сечею.
Хлопець засмутився. Трохи подумавши, він підвівся на третій поверх і постукав у двері бабусі.
— Відчинено, заходьте, — пролунав голос старенької.
Максим зайшов до кімнати. Бабуся лежала на ліжку. Величезний кіт, що лежав у неї в ногах, стрімко схопився і, вигнувши спину, зло зашипів.
— Лео, любий, не лякайся. Ви новий мешканець знизу? — здогадалася бабуся. — На Леопольда скаржитися прийшли? Так що я можу зробити? Я не встаю. До мене приходить доглядальниця. Вона кімнату провітрює, ось Леопольд і тікає.
– Ні. Скаржитися я не буду. Кіт молодець. Захищає господарку. — впевнено промовив Максим. — Я познайомитись і потоваришувати прийшов. Я в магазин зібрався. Що Вам придбати?
З цього дня Максим регулярно заходив до старенької та її кота у гості. Приносив гостинця. Леопольд почав звикати до хлопця. Його візити до Максима згодом припинилися.
Якось уночі Максима розбудили дикі крики кота. Леопольд бився в скло і репетував. Хлопець швидко піднявся до бабусі. Він не встиг…
Кота виставили та опечатали квартиру. Леопольд зник.
Максим кілька днів шукав кота. Звав його. Залишав їжу на балконі. Леопольд не з’являвся.
Через місяць Максим прокинувся раптово. Через скло на нього, не кліпаючи, дивилися два жовті ока. Хлопець встав і відчинив балконні двері.
— Заходь, безпритульник. Разом житимемо. — звернувся він до кота. — Тільки, домовимося – не бешкетувати.
Леопольд не ворушився. Максим залишив двері прочиненими, а сам вирушив досипати. Вранці його розбудило гучне котяче муркотіння. Леопольд розтягнувся на ліжку поруч із Максимом і міцно спав.
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
