Тетяна сама помітила, що її дочка при надії. Ліза довго думала, як про це сказати батькам, але не вийшло. Худенька від природи Ліза приховати живіт, що вже росте, не змогла. Лише сімнадцять років їй виповнилося.
Відразу з’ясували, хто є батьком майбутньої дитини.
Ліза любила Дмитра давно. Першого вересня у сьомому класі вона побачила його одним із перших. Хлопці витяглися за літо, змінилися, навіть подорослішали. Але все-таки це були ще хлопчики.
Так само літали їхні сумки між рядами парт, так само вони спізнювалися і прогулювали уроки. Підніжки, сміх, жарти… звичайне шкільне життя.
Дімка був вищим за всіх, швидше, краще у всьому. Тоді Ліза і закохалася. Нерозділене кохання. Вона мовчала, – не кричати ж про це, а він її не помічав. А потім помітив. Погуляли…
Приховати своє цікаве положення не вдалось. Батьки молодих людей домовилися, весілля зіграли майже одразу. Ліза була дуже рада.
Сімейне життя почалося в будинку свекрухи. Дмитро був старшим із дітей. Дві його сестри навчалися ще в п’ятому та сьомому, а йому довелося йти працювати.
– Виріс, раз дитину зробити зміг! От і покажи, що ти дорослий. У нас крім тебе дві дочки, а утримувати твою дружину та дитину ми не маємо наміру!
Для Лізи теж почалося доросле життя. Про навчання довелося забути, на роботу навіть прибиральницею не взяли. Ліза прибирала великий будинок, бо не працювала.
На неї звалили всі домашні справи. Сестри Діми сміялися, тепер їм не треба було мити посуд, підлогу, прибирати в хаті.
Вони ще й намагалися нашкодити Лізі: більше брудного посуду, більше крихт на підлозі, випадкові плями на шафах та стінах. Ліза все розуміла, їй було важко, але скаржитися було нікому.
Дмитро працював, йому було не важливо, що відбувається вдома. Він взагалі ще не нагулявся, та й не дуже йому подобалася Ліза.
Одружився під натиском своїх батьків. Намагалася Ліза з матір’ю своєю говорити, але теж нічого хорошого не вийшло.
– Захотіла заміж, – терпи! Пузо вже вище носа, – значить доросла!
Ліза вже була не рада своєму заміжжю. Втекла б, якби не майбутній малюк, вижила б, а тут… Дитину вона привела на світ легко, тільки жити стало не краще.
Допомоги з дитиною не було, а всі домашні справи ніхто не скасовував. Дмитро приходив додому дедалі пізніше інколи й взагалі не з’являвся.
Ліза все розуміла, що чоловік гуляв, вона навіть здогадувалася з ким. Сімейне життя їй подобалося дедалі менше. Вона жила в будинку свекрухи, як прислуга, плакала ночами та думала про своє майбутнє.
У гості до батьків Дмитра приїхала сестра свекрухи, Ірина Володимирівна. Лізі вона здалася жінкою з дуже тяжким характером. Вона ніби тихо стежила за всіма й усім в хаті, говорила мало.
Ліза намагалася все робити добре, все встигати. У неї виходило, але свекруха знаходила до чого причепитися і скаржилася сестрі. При цьому Дмитро вже не соромився йти з дому на побачення. Мати сварилася, але зробити нічого не могла.
– Без моєї згоди мене одружили! Живіть тепер самі з моєю дружиною, – відповідав Дмитро і йшов.
Ірина Володимирівна за всім спостерігала. Два тижні тяглися повільно, але вони минули. Вона почала збиратися додому.
– І чого приїжджала? П’ять років не було, – тихо бурчала свекруха Лізи, доки сестра збирала речі. – Що винюхувала?
Зранку всі пішли на роботу. Проводити Ірину Володимирівну зголосилася Ліза.
– Я проведу вас, заразом прогуляємося з Марійкою.
– Я спостерігала за вашою родиною. Тобі треба відпочити, у тебе синці під очима, і взагалі ти тримаєшся з останніх сил. Як ти все це терпиш, дівчинко? І ще… ти знаєш про Дімку?
– Знаю.
– Іти нікуди? Збирай речі, поїдемо зі мною, відпочинеш від них.
– Але ж, як? Мене ж потім назад не пустять, а йти більше нікуди.
– Із цим ми вирішимо. Збирай речі, а я погуляю біля будинку з візком.
– А як же квиток? У мене немає грошей.
– Про це не думай. У мене також немає квитків. За дві години приїде машина. Поспішай і нічого не забудь. Повертатися напевно не доведеться. Я все розповім тобі, коли ми приїдемо. Їхати лише три години.
Машина зупинилася біля воріт будинку. Будинок був менший ніж у свекрухи, але виглядав набагато краще. Водій загнав машину у двір і пішов.
– Це сусід. Я не можу сама сидіти за кермом, тож іноді прошу його. Якщо ти маєш бажання отримати водійське посвідчення, то я допоможу. Проходь і будь, як удома. Господарюй. Я трохи полежу. Твоя кімната буде праворуч.
За пів години Ірина Володимирівна розпочала свою розповідь.
– Із сестрою ми завжди спілкувалися мало. У мене була дочка, поїхала на навчання, а згодом загинула. Друзі у неї були екстремали, гірськими річками спускалися. Вона й захопилася.
– Перший же похід закінчився трагедією. Після цього від мене пішов чоловік, бо не просихав. Тепер у мене нікого. Я поїхала до сестри, щоб допомоги попросити в неї й залишити спадщину.
– А вона мені відповіла, що нема місця. Дмитро одружився, ти, дитина, доньки її. Подивилася я, що там все лише на тобі тримається. Тримається, а вони цього не розуміють.
– Сестра моя звикла, щоб усе робили за неї. На тебе все скинули. Дімка тебе не любить. Навіщо він тобі? Я про все дізналася. Ніхто тобі не допоможе. Навіть твої батьки.
– Будинок свій я хотіла залишити Дмитру, думала одружився, сім’я, дитина, а він… Я все вирішила. Потерпи мене трохи, все це буде тільки тобі. Думаю настав час подати на розлучення.
Мені залишилося небагато, рік приблизно. Ми все встигнемо. Можеш називати мене просто тітка Іра. Звикай, будинок у твоєму повному розпорядженні.
– А що скажуть…
– Про це не думай. Їм і свого досить, а це не віддавай! Будь сильною, у тебе дочка.
…Ірина Володимирівна прожила трохи більше як рік. Ліза розлучилася з Дмитром, а той навіть встиг знову одружитися. Колишні родичі приїжджали на похорон Ірини.
Не приховували свою незадоволеність рішенням сестри. Дмитро навіть спробував відновити стосунки, але дороги назад немає.
Ліза з донькою живуть уже у своєму будинку. Посвідчення водія Ліза таки отримала, навчається заочно в інституті, а найголовніше – вчиться жити самостійно. І, ох як їй це подобається!
Ось як в житті буває. Спадок залишають не тому, хто кревний, а тому, хто добре серце має. І це справедливо…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
