Закохалася в 18 років у незнайомця, але доля подарувала нам неочікувану зустріч…

Зима, наше селище замело так, що тільки маленькі дахи будинків і було видно. Нудьга, подумала я і відкрила книгу, трохи почитавши її, мені здалося, що я не можу пригадати жодного слова прочитаного на двадцяти сторінках,  звичайно справа була не в книзі … просто я другий день не знаходила місця. А все тому, що вчора я побачила його …

Мені було всього вісімнадцять коли я перший раз зацікавилась хлопцем, до цього моя безтурботність не знала меж, я могла фліртувати, дивитися не соромлячись у очі і без сорому жартувати. А що тепер? Прекрасний незнайомець, полонив моє серце і мені здавалося, що я не можу дихати без нього, в голові виникав постійний спогад образу, який був закарбований до невпізнаваності, і якби, це була книга або фотографія то реставруванню воно б не підлягало.

У моїй голові миготіли думки про те зустрінемося чи ні, хто це і як запитати бувалу подругу про це, і як швидше б припинити ці муки у своїй голові.

І ось це день настав. Одного разу ідучи по слизькій і крижаний вулиці, несподівано для себе я впала … мені було так незручно і боляче, що я не помічала людей навколо себе, мені хотілося швидше втекти від цієї ганьби додому.

Але не тут то було, мою увагу привернула рука, яка, напевно, вже хвилини дві була протягнута у мене над головою, і приємний чоловічий голос, який запитав мене чи не сильно я забилася. Через свою недолугість і переляк, я спочатку не зрозуміла хто це, але піднявши голову, завмерла ще більше. Боже, який сором, думала собі я, а сама, посміхаючись, подала руку на зустріч.

Так я зустріла свого чоловіка несподівано, тоді мені було всього лише вісімнадцять років.