Залишила коханця своїй доньці, а сама почала з чистого аркушу паперу

Був чудовий весняний, до того ж,  недільний ранок. Місто, ніби вимерло. Так люблю схожі моменти. Магістралі практично порожні, вести автомобіль – одне задоволення. Я кайфувала від того, що теплий вітерець тріпав моє волосся. У такт музики, яка приємно ллється, підспівувала музикантам.

Настрій мій був чудовий. Тому, нітрохи не здивувалася, коли, зупинившись, на світлофорі, почула привітний окрик з вікна авто, що стояло поруч. Не сказати, що його водій був написаним красенем. Але, очевидно, була в його особі якась «родзинка», яка не дала мені проігнорувати його, або відповісти грубістю. Він запропонував мені припаркуватися, і випити по філіжанці кави в найближчій кав’ярні.

Я на око визначила, що він набагато молодший за мене, але тоді не надала цьому факту жодного значення. До чого думати про вік, коли збираєшся просто насолодитися невинним напоєм? Бесіду нашу важко було б назвати чимось особливим, мені просто подобалося сидіти з ним, і розмовляти на різні теми. Чим більше я була поруч із ним, тим менше хотілося прощатися.

Я помітила, що він теж затягує розмову, здавалося, що всі теми вже обговорили, але він знаходив нову. Не приховуватиму, що засмутилася, коли Микола, попросив рахунок. Вже в машині я сильно розлютилася.мене забило від злості. Чому він не записав мій номер телефону? І чому я сама до цього не додумалася? Потім поміркувала, й заспокоїлася, навіщо мені такі пригоди.

На цьому можна було б поставити крапку у моїй розповіді. Але ввечері він подзвонив… в мої двері. Коли я їх відчинила, то на хвилину втратила дар мови, остовпіла. А все виявилося дуже просто. Номерний знак мого автомобіля він запам’ятав, решта – справа техніки. Він вирахував не тільки мою адресу, а й деякі подробиці мого життя.

Його не збентежили мої 40 років, проти своїх 25. І я віддалася на волю пристрасті! Дочька навчалася за кордоном. З чоловіком я давно розлучилася. Подружки ніяк не могли компенсувати те, що може реально дати чоловік. Не заміж я збиралася!

Так сталося, що нас затягнула хвиля відносин, і я чекала на кохання. Чому його так тягнуло до мене, незрозуміло. Харизматичний і багатий хлопець, як згодом з’ясувалося, ріс у щасливий і багатій сім’ї. При цьому, не схожий на маминого синка. Зустрічався він, до мене, з дівчатами-однолітками, але, як казав, ніколи не втрачав голови. Зі мною його ніби пробивало струмом.

Я із завмиранням серця чекала на повернення доньки. І водночас мріялося, щоб вони адекватно поставилися один до одного. Нічого екстраординарного не сталося. Даремно я боялася. Вони досить миролюбно познайомились. Сприйняли інформацію до відома, та змирилися з реальним станом справ.

Але потім у повітрі запахло порохом. Зрозуміло, що, перебуваючи в одному будинку, вони регулярно спілкувалися. Але поступово (і це легко можна було зчитувати за їхніми поглядами, поведінкою), між ними почав зав’язуватися вузлик почуттів.

Я була збентежена. Але навряд чи нам допомогли б якісь розмови. Моя кровиночка закохалася. Тоді я зробила хід конем: поїхала на місяць у відрядження до іншого міста. Потім, коли дізналася, що вони по-справжньому зійшлися, вирішила не повертатися до міста, а продовжила роботу у новій філії.

Можливо хтось мене засудить за те, що залишила донечку коханцю. Однак вона має жити не за моєю вказівкою. Її перемоги та розчарування мають бути її власними. Я ж вірю, що коханого я ще собі знайду. А ось доню могла б і втратити. Тому почала облаштовувати своє життя з чистого аркуша. Чи правильно я вчинила? Час нас розсудить.

You cannot copy content of this page