Залишилася вона до кінця життя одна, можливо, в покарання за втрачений шанс, а може так було написано на роду

Ця історія трапилася давно і трапилася не зі мною, а з моєю тіткою. Просто вирішила розповісти, як часом складаються долі.

Тітка моя, Раїса Сергіївна під час війни молоденькою дівчинкою була разом з іншими викрадена до Німеччини. Там, як могла, працювала на господарів-фермерів. До них вона не мала претензій. Вони навіть намагалися абияк підгодовувати дівчинку, а на прощання подарували їй теплу хустку. Війна закінчилася, викрадених на роботу повертали на Батьківщину.

Їхала додому і раділа і тітка Рая. Але лихо трапилося там, де не чекали. Там же в поїзді дівчинку побив не німець, а наш солдат, і приїхала Раїса додому вже вагітна. Час повоєнний. Розібралися не одразу. В результаті у неї народився син Шурік. Але народився він із вродженими змінами мозку. В результаті Шурик так і не навчився ні те що ходити, але навіть говорити кілька слів. Так і ріс, що переносився всіма на руках, як рослина.

Тітка Рая вже змирилася з такою своєю долею. Доглядала сина, працювала на заводі. Але одного разу випадок звів її з Дмитром, познайомилася у подруги в гостях. Дмитро закохався у неї, почав приходити, кликати у кіно, дарувати квіти. Молоді люди довго гуляли, і тітка знову навчилася посміхатися і вже замислювалася про спільне життя з Дмитром.

Він знав про сина-інваліда і теж намагався якось дбати про нього. Від радості приємного життя тітка не звернула увагу на місце роботи коханої людини. А він виявився військовим моряком. І в нашому місті просто був у рідних у довгостроковій відпустці, наданій за воєнні роки служби. А місце його служби Далекому Сході.

Коли настав кінець відпустки, Дмитро запропонував Раїсі взяти дитину і їхати до неї на Далекий Схід. Але де Далекий Схід, а де Україна? Страшно їй стало. Згадалися роки на чужині у Німеччині, захотілося ніколи більше не кидати родичів: маму, тата, сестру. Тут усе звично і люди всі рідні та близькі. А Дмитра вона знала кілька місяців. А ще побоялася, що його родичі не приймуть Шурика.

От і все. І поїхав Дмитро на місце служби один. Вже на моїй пам’яті приходили від нього спочатку часті, а потім рідкісні листи до тітки. Але вона так нікуди не поїхала. Потім листи приходити перестали.

Її син прожив недовго, але вона так і залишилася до кінця життя одна, можливо, в покарання за втрачений шанс, а може так було написано на роду. Жаль її, от і написала. Будь-які бувають долі.