Заміж більше не вийду і жодного чоловіка до себе не підпущу
Так вийшло, що я ніколи не вірила в прокляття. Для мене всі змови, обряди – це темні речі, а я вірю в Бога, і вірити в поганських божків для мене – табу.
Але те, що відбувається в моєму житті протягом десяти років, не піддається ніякому іншому поясненню.
Розповідаю. Три рази я була заміжня, починаючи з двадцяти років, і всі три рази я втрачала своїх чоловіків – ні, вони не йшли, не зраджували і не кидали мене.
Краще б кидали, чесне слово. Вони вмирали. Перший чоловік був молоденький зовсім, навіть молодший за мене. Мені було двадцять, а йому – вісімнадцять. На нас тоді всі родичі ополчилися за раннє весілля, на мене нападали з докорами, мовляв, я-то вже доросла дівчина, а пацан тільки школу закінчив.
Але він був дорослим, тямущим для своїх років і сам наполіг на весіллі. Не було ніякого “зальоту”, просто захотіли розписатися.
Півроку не пройшло – Діма з другом на машині в аварію потрапили. Друг живий виявився, а Дімку мого по всій дорозі розкидало.
Звісно, я довго не могла відійти. Майна у нас не було, ділити було нічого, але на мене все одно його рідні, як пси накидалися.
Звинувачували мене, обзивали, довелося навіть в інший район міста переїхати разом з мамою.
Другого чоловіка я зустріла тільки через два роки. Підпускала його до себе неохоче, все ще Діму любила. Але Олег був наполегливим, ввічливим, дорослим. На мою розповідь про перше кохання відреагував дуже зворушливо – навіть заплакав злегка.
Так потихеньку і розтопив моє серце. Ми одружилися в травні, а в жовтні того ж року Олегу операцію зробили на серці. Операція пройшла успішно, а ось потім … Загалом, з лікарями ми зі свекрухою судимося досі, до сих пір не можуть визначити, як так вийшло, що у що йшов на поправку Олега серце просто зупинилося в один момент в лікарні.
Ні про які нові відносини я навіть думати більше не хотіла. Ходила до церкви, ставила свічки за упокій, ридала так, що мене кожен, хто працює в церкві в себе приводили.
З тих пір пройшло ще три роки, навіть трохи більше. Коли я трохи прийшла до тями і вже почала повноцінно жити, мама відправила мене у відпустку на море. Подарувала путівку. Я поїхала одна, на занадто веселий відпочинок не розраховувала. Але потім зустріла там компанію, ми подружилися, виявилося, що всі з одного міста. Роман з Денисом починав відпочинок, а продовжив вже вдома.
Звісно, я була обережна, мене лякало все: від його інтересу до перегонів і швидкості до його проблем зі здоров’ям. Я боялася підпускати його до себе, але почуття брали своє. Весілля не було – просто розписалися в ЗАГСі, галасу не хотілося, та рідні не зрозуміли б. Знаєте, ми прожили разом чотири роки, і я повірила в те, що все буде добре.
Попередні шлюби не тривали так довго. З Денисом ми встигли поїздити по світу, завести дитину, відкрити невеликий магазинчик, накопичити на квартирку. А потім і він пішов. Теж серце, але не було ніякої операції, помер в одну мить. Я навіть здивуватися або злякатися не встигла. На похороні не плакала, після них почала пити і місяць взагалі не висихала. А потім приїхав брат і промив мені мізки. Я озирнулася і зрозуміла, що взагалі-то більше не одна, що у мене дочка підростає, що потрібно жити і піклуватися про неї.
Встала на ноги. Заміж більше не вийду і жодного чоловіка до себе не підпущу. Знаєте, вже навіть плювати, псування це або просто доля. Хочеться просто жити і не боятися.
