Одна моя знайома нещодавно здивувала: запросила на весілля. Ви запитаєте, а що тут дивного, ну весілля і весілля. А вся справа в тому, що знайома ця ні з ким не зустрічалася вже довгий час. Та й взагалі я не пам’ятаю, щоб у неї за час нашого знайомства хоч хтось був.
Ми з нею в одному дворі живемо: ні хлопця, ні залицяльника у неї не було, та й мати цієї знайомої та ще пліткарка – якби дочка хлопця завела, то швидко б про це все дізналися.
Зустрілися з нею, значить, в магазині, розговорилися. Вона мене і приголомшила: приходь, каже, на весілля в кінці квітня. Я, звісно, за неї пораділа, але цікавість не відпускала, ось і запитала, а хто наречений-то? Відповідь її здивувала ще сильніше.
Є в моєму будинку дивак такий – Вовка. У нього з головою не зовсім порядок, навіть діагноз якийсь стоїть. Живе один, спокійний, нешкідливий, часто бабусям допомагає в під’їзді, та й мене пару раз виручав.
Якось їхала у відрядження – залишала у нього кота. Так ось, виявилося, що знайома моя за Вовку заміж виходить. Я як дізналася, м’яко сказати, здивувалася. Розумію, любов сліпа, але вони з ним навіть не спілкувалися ніколи, яка там любов? Запитала у неї, як так вийшло, отримала відповідь: їй уже під тридцять, ніхто на неї не дивиться, а на нього і зовсім не зазіхне. А сім’ю хочеться, ось і зважилася.
Але у мене інші думки є. Думаю, мати її штовхає на це весілля, щоб з Вовки гроші трясти. Він по здоров’ю хорошу пенсію отримує, плюс працює, та й безвідмовний, добрий. Вирішила матуся зробити з хлопця дурня, а дочку свою використовує у всіх сенсах. На весілля сходжу, щоб Вовку підтримати, але поваги ця сімейка більше не викликає. Як подумаю, що все це грошей заради, так противно стає. Сподіваюся, що помиляюся … дуже сподіваюся …
