Ірина лежала з температурою, горло боліло, її трясло від холоду навіть під товстою теплою ковдрою. І все це у спеку, коли на вулиці тридцять.
– Ірочко, я на роботу. У мультиварці курячий бульйон, стане легше, обов’язково поїж. І частіше пий чай з лимоном та медом. Я все залишив на столі. Там ще малинове варення.
– Іди, не турбуйся. Це лише ангіна. Ліки подіють і я встану.
– Лежи! Нічого не роби.
Андрій пішов працювати. Вдома було багато справ, але всі вони встали. Перестигали огірки та помідори. Ірина планувала робити асорті.
Кріп та зелень треба було зрізати для сушіння та заморозки. Смородина дозріла. Андрій працює з ранку до пізнього вечора, а Іра взяла відпустку, як завжди на врожай. Відпустка почалася з хворого горла. Як і де вона підхопила вірус, Ірина навіть не підозрювала.
Пролунав стукіт у двері. Іра не хотіла вставати, але стукали наполегливо. Довелося підвестися.
– Ірко, а ти чого в ковдрі? Спиш? – спитала з порога Ганна, її молодша сестра. – А двері чому зачинені?
– Занедужала я. Андрій на роботу пішов та зачинив мене, – тихо відповіла Іра.
– Ти це кинь, спека надворі, а ти… Тут така справа… Ти ж пам’ятаєш, що ми їдемо у відпустку на два тижні? Вже завтра вранці. Тобі залишаємо свій город. Ти там стеж за всім.
– Овочі собі бери, а ми в тебе взимку банками візьмемо. Асорті нам дуже сподобалося, і ще щось новеньке хочеться.
– І ягоди збери, ти ж у відпустці, варення нам звариш. Зі смородини, як завжди, сире. Ой, а це в тебе малина? Я візьму, обожнюю твоє варення.
– Аня, я хворію! Я не зможу стежити за твоїм городом.
– Що там стежити? Микола в мене зробив автоматичний полив, як у вас. Тобі тільки зібрати та закрутити у банки. Тут все поруч. Я все приготую: банки, цукор, сіль, оцет. У нас і закрутити зможеш, навіщо туди-сюди носити.
– Аня, ти не зрозуміла?! Я хворію! У мене свої овочі стоять, а я не можу нічого робити. Ягоди теж треба збирати.
– Подумаєш, захворіла. Пігулки є, вип’єш і роби все. Того ж літа ти впоралася.
– Того літа я була здорова! І збирати нічого не треба. Я тільки овочі тобі закрутила, бо було шкода твого врожаю.
– Ну цього разу врожай більше, пошкодуй і його, Ірочко. Тільки його ще треба зібрати. Я не винна, що все дозріло, а в нас путівка.
Це було третє літо, як Ганна з чоловіком переїхали до батьківського будинку, як матері не стало. Ірина з чоловіком жили майже поряд.
Іра завжди допомагала батькам, а будинок дістався її сестрі. Їй він не був потрібен. Батьки хотіли, щоб сестри жили поряд і допомагали одна одній. Іру вони теж не обділили, компенсували грошима.
Перше літо без матері родина Ганни робила ремонт. Ганна хотіла змінити все, щоб як у місті було. В результаті їм допомагали Андрій та Іра.
Наступного літа Ганна сама зайнялася першими посадками на городі. Звичайно, не без допомоги сестри. Раніше вона лише спостерігала за всім.
Коли настав час закочувати банки, вона все це переклала на Ірину. Це ж просто, сестра закриє, вона вміє, а їм тільки їсти. Ірина закрутила, але при цьому дала всі рецепти сестрі й навіть показала, як все робити.
Минула зима, настала весна. Андрій потрапив у невелику дорожню пригоду, машину здав у ремонт, а на роботу їздити попросився із чоловіком Ганни.
Лише на два дні, тим більше їхати в один бік. На роботу поїхав, а назад його забули. Вранці наступного дня місця у машині були зайняті.
– Ми ж домовились, – сказав Андрій.
– Я не міг їм відмовити, вони ж за гроші їдуть.
– То я б тобі на бензин дав.
– З тебе ніяково брати, ти ж родич.
– А ось так кинути зручно?
Потім у лазні Андрій затіяв міняти полиці та лавки. Вирішили зробити зручніше. Попросили родичів трішки допомогти. Їм з ремонтом допомагали, як би варіант у відповідь. Але…
Робили самі. У тих знайшлися нагальні справи. Наступне випробування родичів настало після зливи з градом. Теплиці довелося ремонтувати, міняти полікарбонат.
Одному не дуже зручно. Домовилися. Спочатку зробили Ганні, а коли треба було робити в Андрія з Ірою, то Микола та Аня поїхали за покупками в місто…
…- Я ж на тебе сподіваюся, сестричко!
– Аня, ти не бачиш мій стан? Я нічого не можу робити навіть у себе!
– Якщо тебе просять, то ти маєш насамперед нам робити, а своє на потім залишити. Відлежишся – і до справи.
– Я тобі нічого не обіцяю! Мені погано, йди додому!
Ганна пішла, а Ірина нарешті заснула. Їй снилася зима, а потім раптом одразу настало спекотне літо. Прокинулася вона лише ввечері, коли повернувся з роботи Андрій.
– Ну, як ти? Їла? Ні. Зараз разом вечерятимемо. Температури вже немає, але ти лежи. А варення ти з’їла? Всю банку?
– Анька забрала. Вони їдуть, а мені веліла закрутити їй все варення, соління.
– Навіть не думай! Лежи та відпочивай!
– Але ж у мене свої огірки…
– Зачекають. Завтра в мене вихідний, зберемо ягоди, якщо тобі буде легше. А до городу Аньки ходити не треба. Сама впорається, коли приїде. Ми все робитимемо за них?
– Ні. Більше нічого. Вона мене сьогодні не зрозуміла. Я їй про недугу, а вона про врожай. Я повинна хвора все зібрати, зварити, законсервувати, а вона відпочиватиме, у неї путівка. Що ще буде, коли вони повернуться?
Іра хворіла ще тиждень. Свої ягоди вони з чоловіком зібрали, варення та компоти зварили. Овочі теж знайшли своє місце у банках. До сестри на город Ірина сходила, але збирати нічого не стала, вона ж не обіцяла.
Ганна з’явилася на порозі сестри одразу після приїзду.
– Ірко, я не зрозуміла, чому немає варення і ягоди не зібрані?
– Я хворіла. Ти ж знаєш про це. Я ще своє не все зробила. Відпочили? Сил набралися? А я не встигаю, приходь завтра мої асорті закриємо, а потім твої.
– Ні, давай спочатку у мене все зробимо.
– Так не піде. Спершу наше. Приходь завтра вранці.
– Мама просила жити дружно, допомагати.
– Допомагати, але не в один бік. Ми допомагали, а ви знаходили причини відмовити.
Ганна не прийшла. Ірина зі своїми справами й сама впоралася, чоловік допомагав. А ось сестра сподівалася, що Ірина все зробить за неї.
У дитинстві так і було, але дитинство давно минулося, навіть діти сестер уже виросли. Тож сама, рідненька, сама. Як постелилася, недолуга, так і виспиться…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
