Заповіт матері, який виявився пустишкою

Після весілля ми з чоловіком майже відразу купили 1-кімнатну квартиру. Незабаром у нас з’явилася перша дитина, а ще через 3 роки я народила двійнят. Звичайно, що жити вп’ятьох в однушці було практично неможливо.

Моя свекруха бачила, як нам важко і запропонувала помінятися житлом. На той момент вона жила одна в 3-кімнатній квартирі і була абсолютно не проти поступитися нею нам. За документами вирішили нічого не змінювати, щоб зайвий раз не влазити в паперову тяганину. Так минуло трохи більше 11 довгих років.

За цей час в нашій родині з’явилася ще одна дочка. В принципі нам вистачало місця, але мені хотілося квартиру побільше. Тільки от свекруха нас відмовляла, мовляв, навіщо потрібно нове житло, якщо у нас і так є своя велика трійка.

Кілька років тому свекруха дізналася, що у неї невиліковна недуга. Ніхто не знав, скільки точно їй залишалося жити. Але тепер вона потребувала постійного догляду. Мати мого чоловіка розуміла, що може піти в будь-який момент. Тому відразу ж склала заповіт, в якому прописала, що її квартира дістанеться нам.

Чоловік допомагав матері, але частіше це була матеріальна допомога. І на ліки давав гроші, і на санаторії. У свекрухи залишився тільки син і її племінниця.

Коли вона дізналася про хворобу, почала частіше приїжджати до свекрухи, залишалася у неї ночувати. Потім вона чогось купила їй блендер і іншу побутову техніку.

Але найбільше ми здивувалися, коли дізналися, що Оля привела в будинок свекрухи цуценя. Вона мотивувала це тим, що Альбіна Вікторівна завжди мріяла про собаку. Мовляв, коли, якщо не зараз? Мій чоловік був радий, що за його матір’ю хтось доглядає, але не завжди розумів вчинки її племінниці.

Після цілого року прогресуючої недуги свекруха покинула нас. Чоловік взяв на себе абсолютно всі нові витрати, довго не міг прийти в себе. А через місяць ми дізналися, що в заповіті свекрухи про нас немає ні слова. Свою 3-кімнатну квартиру вона заповіла племінниці.

Тільки уявіть собі, в якому шоці була наша сім’я! Звичайно, ми подали на апеляцію, але є підозра, що це нічого не дасть. У племінниці є всі підстави законно отримати квартиру і виграти справу.

Я не уявляю, що нам тепер робити. Нас шестеро, як же ми помістимося в однушці? Я вже і забула, як жити в такій маленькій квартирі, тим більше, коли у тебе стільки дітей.

Не розумію, чому свекруха так вчинила і зі своїм сином, і з онуками. Ми стільки грошей на неї витратили і стільки сил віддали. А що в результаті? До сих пір не можу повірити, що заповіт матері мого чоловіка виявився пустушкою!

You cannot copy content of this page