У моїй сповіді не буде нічого особливо оригінального. Мені 20 років. Вже 5 років я зустрічаюся з хлопцем, він старший за мене на 3 роки. Я майже з самого дитинства знайома з ним. Він у мене симпатичний, займається у спортзалі, сильний і гарний. Звичайно, він мій перший хлопець і лишався їм п’ять років, я ніколи не зраджувала і навіть не думала про це.
Коли я раптом залишилася сама в чужій країні, то зустріла хлопця, який мене зацікавив. Ми з ним зустрічалися в готелі 3 рази, доки я там жила. Мені з ним було добре, хоч і не звично. Я подумала, що повернуся до свого коханого і ніхто нічого не дізнається. Але моя совість…
Не думала, що вона так мене мучитиме! Я довела себе до такого стану, що готова була все розповісти і розлучитися, хоча він такий гарний: дуже любить мене, не зраджує. Я завжди вірила своєму хлопцю. Адже він один у мене за все життя був.
Я була вже на межі зізнання, коли мені доповіли «добрі люди», що він теж зрадив мені. І хто б знав, як мені було боляче… Були істерики, я сказала, що не буду більше з ним, подумала: от і привід розлучитися.
Але не тут було. Він повзав за мною тиждень, багато плакали разом, але я нічого не сказала. Він казав, що це було помилкою і більше такого не повториться, і що без мене жити він не хоче і не зможе. Загалом, у мені щось перевернулося, і я вирішила, що нехай усе залишається як є. Тільки тепер уже не буде між нами довіри, хоч я в його очах чиста, але це не так, і я про це знаю. Але мовчу.
Ми вирішили, що не зможемо один без одного – стільки ж років разом. Він хоче, щоб я народила йому дитину і була його дружиною. Не думала, що хлопець може пролити стільки сліз через дівчину. І зараз начебто все добре, але я знаю, що він спав з іншою дівчиною, і це на мене тисне. Тепер у мене ще більше причин змінювати йому, і я думаю, що робитиму це в майбутньому, якщо залишуся з ним.
Як мені вчинити? Гуляти, щоб він не знав, або розлучитися, що практично нереально – ми надто звикли бути разом. Я в сумнівах та паніці, це дуже важко. Напевно, якби я тоді не зрадила, я б збожеволіла від болю і ревнощів, які він мені завдав, а так якось навіть легше.
Може, у когось було таке? Що мені робити?