Надя поверталася додому з роботи й думала про стосунки із чоловіком. Останнім часом вона багато працювала, доводилося брати додаткові зміни.
Потрібні були гроші. Її бабуся серйозно захворіла, а мати одна не справлялася, треба було або оплачувати доглядальницю, або самій кидати роботу.
Половину суми мати могла платити сама, а з рештою допомагала Надя. Тож і додаткові зміни.
Чоловікові це не подобалося, навіть дуже. Те, що Надя працювала додатково, він був не проти. Його дратувало, що гроші йшли не туди.
Він хотів машину, накопичував, адже могла і Надя туди гроші вкласти. А вона витрачає на недієздатну стару. Він став чіплятися до дружини, знаходив зовсім інші приводи.
Вечеря пізно, бо Надя працює багато, а грошей не приносить у родину. У вихідний їде допомагати матері, хоча сам завжди до своєї їздить.
Все інше по дрібниці, але образи збиралися. Ось і зараз восьма година, а Надя лише зайшла в під’їзд з пакетом продуктів.
– Зараз швиденько розігріємо, поїмо, а потім готуватиму на завтра, – заспокоювала вона себе міркуючи та підіймаючись на другий поверх.
– Напевно, Едік уже поїв. Хоча ні, йому ж все подай готове на тарілочці. Коли встигла його так розпестити? Мабуть, від початку шлюбу. Двадцять сім років!
Ключ у замку не провертався, заїло, але двері відчинилися.
– З’явилася! А я тут на тебе чекав, щоб повідомити, що ти тут зайва. Сенсу від тебе ніякого! Зарплату ти не приносиш. Збирай речі, замки я вже змінив!
– Ти під мухою?
– Трохи хильнув від розпачу. Спочатку всі гроші на твою дочку йшли, тепер на стару, а мені коли? Я машину нову хочу, а мушу сім’ю утримувати один!
– Марина й твоя дочка!
– Але це не точно. Не доведено… Вибирай! Я! Чи стара.
– То ти вже вибрав, замок змінив. А квартира спільна! Я зараз майстра викличу і також замки зміню. Як тобі таке? Сім’ю тримаєш? А ти хоч раз купив продукти?
– Ти що? Кричати на мене будеш? Вечерю давай!
– У холодильнику, розігрієш сам.
Надія залишила пакет у передпокої. Після душу вона зрозуміла, що чоловік так і не їв. Ну і добре. Вона розігріла собі пюре з рибою в мікрохвильовій печі, налила зелений чай і сіла за стіл.
– А мені?
Надя поїла мовчки, вимила посуд і пішла спати. Вона чула, як ляскає холодильник, як лається чоловік, але їй було байдуже. Рішення прийшло швидко. Виганяєш – живи один!
Вранці вона пішла на роботу, а у вихідний влаштувала переселення. Два вечори довелося стукати у свою квартиру.
Ключа чоловік так і не дав, добре, що відчиняв, інакше довелося б викликати слюсаря, а витрачатися Надя не хотіла. Вона не готувала для чоловіка, собі брала кефір чи ряжанку на вечір.
Едік обурювався, але Надя з ним не розмовляла. Ранок суботи почався рано. Треба було все зібрати, о дванадцятій має під’їхати машина.
– Надю, ти куди? Ну посварилися трохи, з ким не буває? Куди ти підеш?
– Замки змінив, ось і користуйся. Мені від тебе нічого не треба. Ділити все будемо під час розлучення.
– Надю, але я ж мав рацію! Визнай це. Гроші повинні в сім’ї залишатися, а твоя баба все одно скоро богу душу віддасть. Навіщо витрачатися на неї?
– Ти про мене зовсім забула, я два дні нормально не їв! Сьогодні ж субота, зляпай борщу та голубців. Га? Ти продукти вже два дні не купувала, не готувала, холодильник порожній.
Надя з усмішкою подивилася на нього.
– Борщу, голубців? А холодцю тобі не треба?
– Можна…
– Сам собі ляпай й борщ, і голубці, і холодець. І взагалі, все, що душа твоя забажає. Без мене!
– Ну погарячкував я, зупинись! Обговорімо все!
– А про дочку ти теж погарячкував? Вона знає, що ти не вважаєш себе її батьком? Це також обговоримо?
– Після двадцяти семи років шлюбу дуже прикро чути про це! Дочка доросла, а ти мені це вивалив. Отже, всі роки тебе гризли сумніви?
– Іноді…
– Ось тому я і йду! Ти мене вигнав! Сенсу від мене нуль! Замки ти змінив, ключа я не маю. А дочка твоя! У мене нікого ніколи, крім тебе, не було. Прощавай сімейне життя! Інші речі заберу пізніше. Подзвоню.
– А ти куди?
– Тебе це не повинно хвилювати. І… дякую тобі, тепер я вільна.
Надія поїхала до матері та бабусі. З передмістя на роботу добиратися далі, але не критично. Подала на розлучення та поділ майна.
Чоловік до останнього не вірив. Він же просто хотів повернути дохід у сім’ю, а втратив набагато більше. Немає дружини, смачної їжі, затишку та стабільності.
А ще й дочка образилася. Квартиру продали, гроші поділили, й жити Едуард став у матері. Гроші вклав у машину, яку незабаром розбив, сам дивом не постраждав.
Вирішив попросити у колишньої в боргу на ремонт, але в неї й грошей уже немає. Виявляється, дочці на перший внесок по іпотеці віддала. А ще кажуть, що життя не справедливе, – всі отримали за справи свої…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Підтримайте автора вподобайками!
