– Мамо, всього пару-трійку років, – просив Арсен.
– Ні!
– Ну чому?
– Та тому, що ми здаємо цю квартиру!
– Тоді ми переїдемо до вас, сюди.
Ольга Михайлівна іронічно подивилася на сина.
– Куди? На голову?
– Ви в одній кімнаті, ми в іншій… Мамо, – умовляв Арсен, – нам же якось треба зібрати на своє житло… А як це зробити, живучи на орендованій квартирі?
І знову тяжкий погляд мами.
– Ну, хоча б на перший внесок на своє накопичити. Без нього ніяк, мамо.
– Гаразд, – погодилася Ольга, аби син відстав, вп’яте приїжджає і канючить однушку, яку здають батьки. Рік тому він закінчив інститут, працює, пів року тому одружився з прекрасною Марією.
Жили самі по собі, поки не повернулися до рідного міста Арсенія. З роботою проблем не було, хлопець одразу визначився, але оплата праці в невеликому містечку інша – порівняти із зарплатою у великому місті неможливо.
Але тут у батьків є квартира, друга квартира, яку вони здають.
Арсен від радості мало не підхопив на руки маму, почувши, що вона згодна.
– Я поговорю з батьком.
Запал сина різко згас. Він знав, що батько ще категоричніший за маму, він відмовить, як пити дати.
Батько Арсенія дав добро. Але на два роки не більше.
– Гнате, у нас кредит за машину. Знову на дві роботи? У п’ятдесят три?
– Упораємося, – по-чоловічому відповів батько Арсенія, – понаднормові буду брати, у вихідні виходити. Внуків поки що немає, можемо собі дозволити.
Ольга передала ключі від квартири синові та невістці, і візити його через день до рідної домівки припинилися.
Заїхали до них одного разу батьки, подивитися, як улаштувалися. Марія відпочивала о другій годині дня, поскаржилася батькам на жахливу мігрень. Арсен був на роботі, п’ятниця ж.
– А валіза чого в передпокої стоїть? – Запитала Ольга Михайлівна у невістки. – У відрядження чоловіка проводжаєш?
– Арсенія? Ні! – Повела тендітними плічками Маша. – Ми завтра їдемо на всі вихідні. Не працювати ж весь час, треба й відпочивати, змінювати обстановку, бо в нього так дах поїде: робота – будинок, будинок – робота.
– Заїдемо іншого разу, коли Арсен дома буде, – сказала мама, йдучи.
– Так, наступними вихідними приїжджайте, – проводила їх невістка.
– А в тебе з роботою як, Маріє?
Маша поправила гладке, відламіноване до дзеркального блиску волосся і знову знизала гнучкими плічками.
– Ніяк!
– Немає роботи з твоєї спеціальності?
– Ну чого ж? Досить! Хоч завтра виходь, але ми з Арсенієм вирішили, що я буду домогосподаркою. Потім, можливо, віддалено знайду щось, курси тільки треба пройти. Шукаю поки що, чим саме хотіла б займатися. Ми з Арсенієм вирішили так…
– Олю, поїхали! – роздратовано поквапив дружину Гнат. – Мені завтра та післязавтра на роботу.
– У вихідні? – Дивувалася Марія.
Гнат уже вийшов із квартири, сина немає, чого штовхатися всередині, зачекає в машині дружину.
– Так, Гнат бере понаднормові, коли є можливість, коли ні, підробляє в таксі.
– Ого! І навіщо вам двом стільки грошей? – здивовано надувала і без того роздуті губи Маша. – Арсен ось ніколи не вийде в суботу або в неділю – гори воно все вогнем! Що він недолугий без вихідних працювати – ні.
– А нам подітися нікуди, хочеться якнайшвидше кредит за машину виплатити.
Марія кивнула і скоріше провела маму чоловіка.
Додому Ольга та Гнат поверталися мовчки. Обидва думали, чи правильно вони вчинили? Вона кілька разів хотіла висловитися, починала емоційно, набираючи повні груди повітря, Гнат зупиняв дружину:
– Не лізь, крайньою будеш.
– Але ти й там, і тут… а вона поки що думає, чим би зайнятися!
– Дай час. Арсен зрозуміє, що до чого.
Наступного разу сім’я зібралася аж за три місяці у будинку батьків на сімейному святі. Спершу сиділи, розмовляли. Молодь із задоволенням налягала на мамині святкові частування.
Спілкувалися, пили чай, чоловіки пили міцніші напої, та й розмову вели про своє, не звертаючи увагу на дружин.
Але Арсен навіть після міцного став помічати, що мама ніби допитує, пристає до Марії. Маша не помічала нічого, балакала і балакала, як вони провели минулі вихідні у друзів за містом.
Позаминулими, їздили на водоспади з іншими друзями. А на початку місяця вони відвідали відкриття нового ресторану в місті.
– Я й не думала, що у цьому містечку можуть відкрити такий заклад. Гнат Валерійович, дуже рекомендую! – Наполягала Маша.
– Обов’язково зводіть Ольгу Михайлівну в цей ресторан – годують чудово, дуже приємна, стильна атмосфера.
Батьки непомітно переглянулись.
– А ти на роботу вийшла, Маріє?
– Мамо, що ти пристаєш до неї постійно зі своєю роботою?
– Не з моєю, Марії теж не заважало б… раптом декрет, та й удвох легше відкласти хоч щось.
– Ми самі розберемося, мамо!
Вийшло невелике непорозуміння, Арсен не правильно зрозумів маму. Ольга образилася на сина, їй здалося він був грубий з нею.
Але найбільше прикро було чути, та бачити фотографії в телефоні невістки з їхніх поїздок, ресторанів і кінотеатрів. Чути поради, де краще замовляти їжу додому.
– Ні! Я тільки рада, що вони мають можливість проводити так час. І Арсен молодець, захищає свою дружину, але… Маша навіть не думає виходити на роботу.
– Це їхня справа, – м’яко відрізав чоловік.
– Та ніхто не сперечається, але… я працюю, ти працюєш, я вже й забула, коли бачила тебе у вихідний вдома.
– Тієї суботи був.
– Відсипався до п’ятої вечора? У ніч знову ти поїхав на шабашку.
– Що вдієш, – намагаючись не дивитися на дружину, відповідав Гнат.
– Мені просто прикро! Ми обидва гаруємо, ти від жодного підробітку не відмовився за ці місяці. А Арсеній забороняє працювати дружині. По ресторанах водить, усі вихідні у роз’їздах. Я ж чула, як він міркував: “тільки дурні працюють без вихідних”.
– Ще молодий, недолугий… – зберігаючи суворий чоловічий спокій, відповів Гнат.
– Вони навіть не планують збирати чи відкладати на своє житло.
Пообурювалася Ольга Михайлівна, пообурювалася практично сама з собою і заспокоїлася. До дітей не лізли зайвий раз, іноді зідзвонювалися, але побачитись якось не виходило, то діти у від’їзді, то батьки на роботі.
Пролетів рік.
Знову сімейне свято, знову вся родина разом цього разу діти зібрали найближчих друзів та рідних у ресторані на своє паперове весілля – цілих два роки чоловік та дружина! І п’ять років разом. Для них це не лише цифра, а й привід відсвяткувати.
– Маріє, – звернулася до невістки свекруха прямо в ресторані, – ти так і не працюєш?
– Ні, – сміливіше, не соромлячись своїх тендітних, відкритих плечей у новій дорогій сукні, відповідала вона.
– А ти не думала…
– Ні! Ольго Михайлівно, – ніби сміючись з неї.
– У мене є знайомі на старій роботі, відкрито кілька вакансій, одна за твоїм напрямком, тобі буде цікаво. І Арсенію легше. Зателефонувати?
– Ні! Ольга Михайлівно, що ви причепилися? Ми ці моменти обговорили перед весіллям – я не працюватиму!
– Грошей у вас ми не просимо – все самі. Арсеній – справжній чоловік! Він не дозволить своїй жінці працювати, ви виховали прекрасно сина, дякую.
Ольга спробувала ще щось пояснити невістці про своє житло, знову ж таки про декрет. І знову син, як і того разу, налетів на маму і майже заткнув при всіх: при дружині, при друзях. Короткою фразою: “без тебе розберемося”.
Батьки поїхали рано з бенкету. Ольга обурювалася всю дорогу, чому вона у свої 54 повинна працювати, чоловік взагалі на кількох роботах, а Марійці не можна – Арсеній не дозволяє. І він також молодець…
– І чого ти бісишся?
– Та мені прикро, розумієш? – Відповідала Гнатові дружина.
– Не розумію, – сердився і він на дружину.
– Ми могли б так і здавати квартиру, спокійно платити кредит за цю машину. Тобі не довелося б по сім днів на тиждень працювати.
– І чого так нервувати, я ж сказав – два роки!
– Ти думаєш, вони хоч щось відклали? Думали про це? У них одне на думці…
– Що в них у голові мене не стосується, Арсенію ми дали достатньо часу. Ми й так жили напружено, поки він навчався, потім весілля.
Ольга погоджувалася із чоловіком, але образа не відпускала. Обом за п’ятдесят, а до ладу і не жили для себе.
В молодості не було свого житла, працювали без відпусток та лікарняних, а коли вдалося купити свою квартиру, народився Арсен – все для нього.
Трохи легше стало, коли Гнат отримав у спадок однушку, але треба було ремонт зробити, причому капітальний.
Тільки здали, Арсен підріс, і знову треба, і знову Гнат не відмовляється від понаднормових. Це було схоже на біг по колу. Ольгу остаточно замкнуло, коли невістка ще через деякий час вирішила подати родичам урок фінансової грамотності:
– Працювати без кінця, не значить заробляти…
Ольга не відповіла невістці на її мудрість із соцмереж і чоловікові не стала розповідати.
Але ще через кілька місяців батьки дали молодій сім’ї найголовніший урок. Ольга Михайлівна шкодувала у душі сина, відтягувала цей момент, просила Гната ще зачекати. Він зателефонував синові та попросив звільнити квартиру.
– Але ж тато, в нас навіть на оренду немає.
– Це ваші проблеми! У вас був непоганий запас. Вас двоє, це вже добре.
– Тату, а вам нормально? У цій квартирі житимуть чужі люди, а ми за квартиру платитимемо теж чужим людям?
– Цілком собі! Даю вам місяць, щоб ви знайшли квартиру та з’їхали.
Молоді з’їхали раніше за відведений час, ключі від квартири, начебто випадково, забули повернути батькам. Поїхали знову у велике місто, до батьків Марії.
Там немає другої квартири, тож живуть три сім’ї в одній, лаються постійно через побутові дрібниці й не тільки. Марія вийшла одразу на роботу і навіть рада, що менше буває вдома.
Арсен батькам майже не дзвонить – скривджений. Маша виявилася мудрішою, у свята обов’язково вітає родичів із містечка, але не забуває повідомити скупу свекруху, як туго зараз доводиться їхньому синові на двох роботах.
– Зате вам нормально у двох квартирах! Сподіваюся, розбагатієте…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
