Написати цю сповідь мене підштовхнуло прочитання історії про нелюбов матері до власної дочки. На мій погляд, всі, хто кричить «так ти ж мати», «це твоя кровинка» і т.п. – просто смішні. В першу чергу, кожна мати – це жінка і чоловік. Ніхто матір’ю не народжується, це складний процес, цьому вчаться, навіть ті, хто люблять до втрати пульсу своїх дітей. Людина все життя вчиться.
Моя мама теж мене не любить. Зараз мені 23, я знаю про це з 14 років, але ніколи не відчувала цього – настільки вона була ідеальною матір’ю. Я випадково дізналася: цікаво було, про що вона думає, тому я простежила, куди вона ховає свій особистий щоденник, залізла і прочитала. Спочатку було гірко, але я стала все бачити по-іншому, все навколо в її житті.
Я стала бачити, як мій батько сприймає прибирання, готування і саму маму як належне, не цінує цього. Мені стало не просто прикро, а огидно. На тлі всіх цих причіпок – не так погладила, не те зготувала, не так прибрала, не те наділа, я потихеньку стала розуміти, чому мама нічого не відчуває до мене, а часом мене навіть ненавидить. Вона нещасна, вона не відчуває себе жінкою, вона не любить батька.
Простеживши за батьком, дізналася про його коханку і перестала поважати його за всіма пунктами: недостойний чоловік здобув безкоштовну домробітницю і живе гарнесенько.
Дізналася, що моїй мамі подобається інша людина. Теж прочитала про це в її щоденнику. Я зрозуміла, що терміново потрібно міняти її життя. Взяла все в свої руки, розповіла йому, що мама в нього закохана. Знаю, може, і неправильно вчинила, але я скоро почала бачити мамину посмішку, зрозуміла, що у неї роман і раділа. В результаті мама розповіла про все татові, попросила розлучення і вийшла заміж за того чоловіка.
Вона знайшла щастя, стала мене обнімати, навіть дивитися на мене стала по-іншому. Щастя безсоромно видно в очах, так завжди. Тому я сильно здивувалася від усвідомлення того, що моя мама – справжня красуня (такою я завжди її бачила) колись стала прачкою і куховаркою для мого батька.
Напевно, нещасні матері – це, перш за все, нещасні жінки, нещасні дружини, яким не вистачає життя, подорожей, відчуття себе жінкою, коханою. Життя, в якому крім обов’язків, роботи і боргу немає нічого, гірше смерті.
Мене вражає те, що всі співчувають чоловікам, придумують жарти і анекдоти про сімейний побут і сім’ю взагалі. І так легко, махнувши рукою, кажуть про те, що чоловік боїться відповідальності, що від рутини мужик втече і т.д. Але як тільки те ж саме стосується жінки, як тільки жінка зізнається, що хоче втекти, звільнитися, то все, відразу включаються подвійні стандарти на зразок – «так як так можна, та ти ж мати».
Через цю історію з власного життя я намагаюся підказати всім нещасним матерям можливий вихід, можливе рішення проблеми. Вам потрібно почати життя для себе, балувати себе смачним, купувати красиві речі, з’їздити у відпустку і любити себе так сильно, як тільки зможете. Почніть посміхатися для себе, жити для себе, і тоді ви зможете побачити в дочці друга, можливо, відчуєте до неї ніжні почуття, бо ніколи не зможе нещаслива людина віддавати тепло. Адже це протиприродно – замерзле не гріє, так що зігрійте себе, і тоді вже можна думати про віддачу.
