Я познайомився в мережі з дівчиною. Було це п’ять років тому. Я навчався на другому курсі інституту, побачив її фотографії та вирішив написати. Їй я теж сподобався, і в нас почалося спілкування.
Коли я дізнався, як далеко вона від мене знаходиться, я сильно засмутився, але попрацювавши пару місяців і накопичивши грошей, я зважився до неї приїхати. На той час ми сильно посварилися через якусь дрібницю. Вона зі мною спілкувалася мало, і я вирішив зробити сюрприз.
Їхав до неї дві доби. Коли приїхав і зателефонував, вона спочатку була в повному шоці, а потім розплакалася і зізналася, що знайшла хлопця ближче, і зараз вони разом.
Вона запропонувала приїхати до них переночувати, але мені було гидко туди їхати. Друзів в цьому місті я не мав, тому вирішив зняти кімнату на кілька днів.
Зранку я почав шукати роботу і мені пощастило, вакансія, яку я хотів, була. Я одразу зателефонував, і мене взяли на роботу. Дуже пощастило із господарем квартири, той запропонував півмісяця до зарплати пожити, а потім я зміг сплатити за оренду.
З того часу минуло п’ять років. Це нове місто я полюбив усією душею. Зараз працюю, мене підвищили, я купив квартиру і тепер відчуваю, що таки недаремно приїхав.
Дівчина, до якої я спочатку приїхав, перші місяці вибачалася, я вже не сердився, але й зустрічатися з нею не хотілося. Вона навіть намагалася повернути мене, але це сталося скоріше через мій успіх. Хоч я майже три роки не міг її відпустити, постійно думав про неї, я не піддався її чарам.
Мої батьки мене підтримують, навіть хвалять, що я розв’язував сам свої проблеми. Навчання закінчив дистанційно, отримав диплом, і після цього мене підвищили.
Ніколи не думав, що невдале кохання, так круто змінить моє життя. Хочу сказати наостанок, що якщо любите і людина далеко – їдьте, змінюйте своє життя і ніколи не засмучуйтесь. Невідомо куди доля вас заведе, але в будь-якому разі це буде на краще.
Валентині Петрівні та Аркадію Карповичу щоліта донька та зять привозили онуків. Спочатку на місяць, бо…
Вдома було тепло та затишно і, швидше за все, пахло смачним обідом. Пам'ятаю, подумав, що…
Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Ніна, моя…
- Ви знову до неї їдете? Чому не до мене? Чим я гірша? Чому я…
— Ти хоч сам розумієш, що зараз зробив? — сказала мати, ледве стримуючи лють. —…
- Вмієш ти, Любко, секрети зберігати, - сказала я доньці. - Прямо, як емальоване решето,…