Живе у нашому будинку одна самотня бабуся Марфа Григорівна. Квартиру вона має двокімнатну. Вирішила вона якось здати одну кімнату за символічну плату.
В грошах Григорівна не мала потреби, але дуже її мучила самотність! Тому, за втілення своєї ідеї в життя вона взялася з ентузіазмом!
Знайти пристойного мешканця для неї не стало проблемою. За кілька днів заселився до неї молодий чоловік, на ім’я Артем.
– Розумник! Золоті руки у чоловіка ! – говорила щаслива Марфа Григорівна про мешканця своїм подругам Валентині Павлівні та Олені Вікторівні.
Якось я почала помічати за бабульками таку особливість. Як тільки Марфа Григорівна йшла додому, її старенькі подруги одразу починали перемивати їй кісточки, та обговорювати її мешканця.
Валентина Павлівна говорила, що не погано собі завести такого ж квартиранта. Олена Вікторівна нарікала на те, що її мешканця, навіть лампочку не змусиш поміняти.
Так починала наростати заздрість дворових стареньких, про яку Марфа Григорівна нічого не знала. Якось Артем повертався з роботи додому, та побачив Валентину Павлівну з сумками.
Він допоміг бабусі підняти торби до квартири. Наступного ранку про це знав увесь будинок. Валентина Павлівна описувала Артема у фарбах, що хлопець не пройшов повз і не залишив стареньку в біді.
Марфа Григорівна зраділа за свою подругу і сказала:
– Дуже гарний хлопець і розетки в будинку полагодив, і чайник відремонтував. Золота людина!
Тоді Валентина Павлівна сказала:
– Віддай мені хлопця! Ти грошей не потребуєш. Навіщо він тобі?
Марфа Григорівна змінилася на обличчі. За прожитий час Артем став їй, як рідний син. Вона зі страхом згадувала своє самотнє життя.
– Як це віддати? – ледве вимовила старенька.
– Ну, не хочеш безплатно, тоді продай мені його. Скільки ти хочеш 2 – 3 тисячі?
– Я дам п’ять – вступила в торги Олена Вікторівна! А свого вижену. Нехай котитися куди хоче!
На очах Марфи Григорівни виступили сльози. Звідкись з’явився Артем і сказав:
– Я вам не шматок сала, а жива людина!
Всі разом замовкли, а Артем підійшов до Марфи Григорівни. Він повів її додому, намагаючись заспокоїти. Бабуся тільки лепетала:
– Ви правда нікуди не з’їдете? Все так не добре вийшло, вибачте!
Артем залишився на колишньому місці, а Марфа Григорівна перестала спілкуватися зі своїми подругами.
Ось так заздрість дворових бабусь зруйнувала багаторічну дружбу. Як вважаєте, що штовхнуло жінок на торги, заздрість, чи самотність?
