Зазвичай у парах обидва партнери хочуть дітей. Прагнуть до кращого життя, мріють створити справжній осередок суспільства. Але у нас із Христиною все спочатку пішло кривою доріжкою. Вона на початку відносин сказала, що дітей не хоче. Я казав, що все гаразд, був упевнений, що вона передумає за кілька років.
Ось ми вже 2 роки у шлюбі. У мого близького друга з’являється первісток. Моя дружина ні в яку, як я її не вмовляв. Все сподівався, що передумає, але ні. Ще за рік нічого не змінилося. Тепер вже майже всі мої друзі були або з малюками, або в очікуванні дітей. А мені так хотілося сина чи доньку, аж зуби зводило.
У результаті я підмовив мою матір та сестру. Вони прийшли, стали вмовляти Христину, клялися, що допомагатимуть. Я теж підтверджував, що візьму на себе більшу частину обов’язків. Христина тоді кар’єру будувала, намагалася донести, що не хоче нічого псувати, і якщо такі справи, то я маю піти в декрет. Я навіть погодився на це.
Вона була при надії вже через місяць. Я сам не сподівався, що так швидко вийде. Стрибав навколо неї, обсипав обіцянками, виконував її примхи. А потім…
Моя сестра раптом вирішила переїхати за кордон. Мати, залишившись без Лілі, повернулася до села. Тут моя дружина й усвідомила, що вона залишається зовсім одна з дитиною.
На момент появи малюка у неї вже була глибока депресія. А буквально за день вона дізналася, що я збираюся поїхати у відрядження, і ні про який декрет з мого боку не може йтися.
Спочатку нам обом було важко. Я обрав час відрядження так, щоби перші місяці перебувати поза домом. Знаю чудово, що діти постійно кричать, плачуть, не хочу цього! Коли я приїхав, то не впізнав своєї дружини. Вся така чорна, нещасна, величезні синці під очима!
У результаті вона просто віддала мені дитину, одяглася та вийшла до магазину. Не було її 3 години. Я взагалі не знав, що з цією дитиною робити. Син кричав постійно, довів мене до трясучки. Зрештою вона так і не повернулася. Вранці я зрозумів, що сталося. Почав їй телефонувати, але у відповідь отримав лише повідомлення:
«Я більше не повернуся додому. З мене вийде погана мати, я так більше не можу!
Сиджу, як дурень, качаю дитину, яка кричить не перестаючи. Дивлюся на це повідомлення і гадаю, що сам на себе ярмо повісив. Дзвонив матері, але вона відмовилася приїжджати. Дзвонив сестрі, вона звичайно не приїде.
Я відчув себе безпорадним і дуже самотнім. Зрозумів, як страшно було моїй дружині залишитись ось, так одній. Вона взагалі сирота, вона не має нікого.
Провів я 5 днів віч-на-віч з дитиною. А я ж людина не зі слабких. Але з дітьми сидіти найважче! Годувати, заколисувати, всі ці трубочки, сопле відсмоктувачі! Лікарі на тебе дивляться, як на ідіота! Я мало не збожеволів за ці 5 днів.
Але якось у двері зателефонували. Я відкрив і побачив свою дружину. Дорослий тридцятирічний чоловік, а в мене сльози полилися. Я її обіймаю, говорю, що нікуди не відпущу. Вона плаче й каже, що нікуди не піде. Так ми й стояли, як два дурні, плакали один одному в плече та обіймалися.
Змінили повністю наше ставлення до батьківства. Вночі вставали по черзі, усі вихідні я брав дитину на себе. Ще й після роботи багато допомагав по дому. І знаєте, дружина просто розквітла!
У неї час звільнився, почала ходити до зали, з подружками зустрічатися. А я дивлюся на неї та думаю, яким дурнем був. А якби я її втратив? А якби вона все-таки поїхала і покинула нас?
З того моменту 2 роки минуло, а я досі з жахом згадую час, коли залишився один із дитиною, і з величезною радістю момент, коли дружина таки повернулася.
