Розповідь заснована на реальних подіях, що відбулися зі мною в період із 2003 по 2004 роки.
Бабусі не стало 1999 року 1 вересня. Цього дня я мала йти до 10-го класу до нової школи, а сиділа біля бабусиної труни і не могла повірити, що її більше немає. Це була єдина людина, якій я довіряла всі свої дитячі таємниці, ділилася своїми думками, в принципі бабуся мене й виховувала.
У 2003 я вийшла заміж, через 2 місяці зрозуміла, що вагітна. Ця новина для чоловіка не була позитивною, все частіше почало звучати слово «аборт». Зрозуміло, що вбивати свою дитину я не стала, тоді чоловік міг штовхнути, щипати, доводив до сліз. Загалом від чоловіка я пішла, термін був уже пристойний. Потім уже дізналася, що чоловік має коханку, і вона теж вагітна. Це знали всі, але мовчали. Я теж здогадувалася, але, як кажуть, не спійманий – не злодій.
І ось одного разу мій недолугий чоловік за мною прийшов. Плакав, вибачався. Вибачила, повернулася, почали знову жити разом. Те, що сталося далі, раціонально не пояснити.
Я вкотре збиралася на огляд до лікарні. Одяглася, почала спускатися сходами, оступилася і впала. Якось діставшись автобусної зупинки, я сіла в автобус. Народу було мало, я сиділа і плакала від образи та болю, від однієї думки про його жахливі слова перехоплювало подих.
Додому я не повернулася до нього. Приїхала до своїх батьків, вдала, що все гаразд. А вночі я побачила сон, який запам’ятала назавжди: ніби я стою в кімнаті, але квартира не наша, а взагалі чужа, у двері заходить моя бабуся, за руку вона веде дітей, хлопчика та дівчинку. Встала навпроти мене і хлопчику каже: «Іди до мами», а на мене подивилася своїм теплим лагідним поглядом (як дивилася завжди, особливо в дитинстві, коли ми сідали з нею снідати). «Тяжко тобі, внучечко, бачу, як важко, адже ти кровинка моя». Ще трохи постояла, розвернулась та пішла до виходу, а дівчинку забрала з собою. На моє запитання: “А куди її?” бабуся відповіла, що ще не час.
Пологи пройшли просто чудово, народився здоровий хлопчик. З чоловіком я розлучилася, його друга дитина народилася через 4 місяці. Я часто бачу, як колишня коханка мого чоловіка катає інвалідний візок по нашому селищу.
З чоловіком трапився інсульт, паралізувало весь правий бік. Як розповів свекор, 22 липня о 3-й ночі вони почули невиразне мукання з його кімнати. Викликали швидку. Мій син народився також о 3 годині ночі 22 липня. Збіг чи Бог все ж таки є на світі?
