– Збирай лахміття, Павло цю квартиру мені обіцяв…

Дівчина сиділа за моїм кухонним столом і по-господарськи барабанила довгими нігтями по клейонці.

На ній був рожевий велюровий костюм, явно з претензією на бренд, а на обличчі застиг вираз глибокої переваги.

Вона навіть взуття знімати не стала, так і сиділа у своїх білих кросівках, залишаючи брудні сліди на лінолеумі. Ми з Тамарою переглянулись.

Свекруха сиділа на сусідньому табуреті, крутячи в руках мобільний телефон, і повільно поправляла комір свого суворого жакета.

Раніше ця її звичка наводити ідеальний порядок в одязі перед скандалом доводила мене до жару. Але зараз мене це тільки тішило.

– Ти, люба, нічого не поплутала? – тихо поцікавилася Тамара.

Дівчина підійняла гостре підборіддя.

– А що я поплутала?

– Адресою, кажу, не помилилася? – свекруха примружилася.

– Мій чоловік пішов від вас, – Анжела перевела погляд на мене, проігнорувавши Тамару. – Жити ж десь треба.

– Він сказав, що квартира куплена в шлюбі, значить, половина по закону його. От і з’їжджайте по-доброму. А то я судом займусь. І адвокати в мене знайдуться.

Я притулилася до кухонного одвірка і схрестила руки на грудях.

– Смішно.

– Що тобі смішно? – Дівчина аж подалася вперед.

– Смішно, що Павло тобі наплів казок, а ти й вуха розвісила!

Ще пів року тому я б плакала і пила заспокійливе. Коли Павло прийшов увечері додому, кинув сумку на підлогу і заявив, що зустрів справжнє кохання, мій світ звалився.

П’ятнадцять років шлюбу, двоє дітей-підлітків, вічні ремонти, економія від зарплати до зарплати. І тут вона. Горе-модниця з накачаними губами та претензіями на гарне життя.

Павло тоді зібрав дрібнички, забрав відкладені на відпустку гроші та відбув у захід сонця будувати нове щастя. А за місяць почався справжній кошмар.

Спершу мені заблокували зарплатну картку. Виявилося, колишній чоловік потай набрав на моє ім’я мікропозик. Нібито на розвиток якогось міфічного бізнесу. А за фактом – на ресторани та подарунки для нової пасії.

Потім до мене на поріг з’явилася Тамара. Ми з нею ніколи не ладнали. Свекруха завжди вважала мене нікчемною господинею, я її – командиркою, що лізла не у свою справу.

Але того вечора вона стояла на сходовому майданчику бліда, розгублена, з пачкою банківських повідомлень у руках.

Виявилося, люблячий синочок умовив матір взяти на себе величезний кредит, присягався платити сам, а потім просто перестав брати слухавку.

Горе зближує краще за будь-яку дружбу. Ми забули старі образи за один вечір, коли зрозуміли, що цей дорослий “хлопчик” просто жбурнув нас обох під трактор, щоб гарно гарцювати перед молодою коханкою.

І ось тепер ця коханка сиділа на моїй території та качає права.

– Значить так, – Анжела роздратовано смикнула плечем. – Вимітайтеся! Павло сказав, що ви тут сидите незаконно!

– Незаконно? – я не стримала короткого смішка.

– Так! Це його метри! Він тут робив ремонт!

– Квартира оформлена на мене дарчою від моєї тітки, – рівно сказала я. – Павло тут навіть не зареєстрований. Він тобі цю невелику деталь не озвучив?

Дівчина моргнула. На її обличчі на мить майнула розгубленість, але вона відразу взяла себе в руки.

– Брешеш ти все! – Вона різко обернулася до Тамари. – Ви ж його мати! Скажіть їй! Мій чоловік має право на житло! Він стільки років на неї горбатився!

Тамара акуратно встала з табурета.

– Твій чоловік, люба, має право лише на борги! Які він на нас із невісткою повісив!

– Це ваші проблеми! – Анжела знову стала впевненою і навіть підвищила голос. – Він тепер зі мною! У нас буде нормальна сім’я. А ви просто заздрите, бо він стару дружину кинув заради молодої!

– Якщо вже прийшла права качати, давай поговоримо, як дорослі люди, – запропонувала я і відліпилася від одвірка, сідаючи навпроти неї. – Сім’я, кажеш, у вас буде? Ну, ну. І на які мані ви цю сім’ю зводити зібралися?

– Павло бізнесмен! – гордо заявила Анжела. – У нього свій проєкт. Він просто зараз у стадії розширення.

– Бізнесмен? Ольго, ти чула? Наш Паша – бізнесмен! – Свекруха коротко реготнула.

– А що таке? – Дівчина почала злитися. – Він мені сам розповідав. У нього великий замовник зірвався, тож тимчасово складно. Але він обіцяв, що як тільки ми вас виселимо звідси, він цю хату продасть, і ми вкладемо гроші в справу.

Ми з Тамарою знову переглянулись. Масштаб брехні колишнього чоловіка вражав уяву.

– Послухай мене, дівчинко, – Тамара сперлася руками на край столу. – Мій син працював простим менеджером на меблевій фабриці.

– І пів року тому його звідти поперли за регулярні запізнення. Жодного бізнесу в нього немає і зроду не було!

– Ви брешете! – Анжела підскочила на стільці. – Він мені подарував каблучку! З діамантом!

– З фіанітом, – хмикнула я, миттю роздивившись знайому дешеву оправу. – Він цей фокус ще на мені в юності відпрацював. Каблучка з ломбарду, полірована. Ти його хоч до ювелірки носила перевіряти?

Анжела машинально сховала руку під стіл.

– Та пішли ви! Ви спеціально його брудом поливаєте, щоб мене віднадити!

– Навіщо нам тебе відваджувати? – я знизала плечима. – Забирай. Нам такий скарб і задарма непотрібно. Просто хочу, щоб ти розуміла, з ким зв’язалася.

Я встала, підійшла до шухляди столу і дістала звичайну квитанцію за комуналку. Поклала перед Анжелою.

– Ось дивись. Це рахунки за квартиру. За ту саму, що ти продавати зібралася. Ім’я власника бачиш?

Дівчина неохоче скосила очі на папірець.

– Ольга Миколаївна… – прочитала вона й затнулася.

– Саме. А тепер дивись сюди.

Я дістала другий папір – судовий наказ.

– Це борг із мікропозичок. Двісті тисяч гривень. Оформлено на моє ім’я за моїм же паспортом, який він нишком сфоткав. Тепер виконавці з мене ці гроші трясуть!

Тамара мовчки поклала поряд свою виписку.

– А це, люба, кредит на чотириста тисяч. Який твій “успішний бізнесмен” змусив взяти рідну матір, щоб возити тебе на бази відпочинку і годувати в ресторанах.

Анжела дивилася на папірці. Її пухкі губи нервово смикнулися.

– Він сказав… він сказав, що в нього просто тимчасові проблеми з рахунками через податкову.

– Податкову? – Тамара похитала головою. – У нього проблеми лише з совістю.

– Я вам не вірю, – уперто процідила дівчина, відсуваючи папери. – Ви дві скривджені баби. Заспівали тут проти нього. Він мені машину обіцяв купити до літа. Із салону.

Свекруха розблокувала екран телефону, який весь цей час крутила в руках і набрала номер. Поставила на гучний зв’язок і поклала апарат на стіл поруч із квитанціями.

Гудки тривали довго. Анжела напружено вслухалася, не зводячи очей з апарата.

– Так, мамо? – у слухавці ліниво обізвався колишній чоловік.

– Привіт, синку, – рівним тоном відповіла Тамара. – Як справи твої бізнесменські?

– Мамо, я ж просив не дзвонити в робочий час. В мене тут переговори.

– Переговори на дивані? – Уточнила свекруха. – Чи ти роботу знайшов?

– Знайшов, знайшов. Незабаром оформлять. Ти чого дзвониш? Сталося що?

Тамара витримала паузу.

– Пашо, мені тут дзвонили з банку. Черговий платіж за кредитом прострочено. Ти обіцяв цього тижня закрити.

З динаміка почулося важке зітхання.

– Мамо, ну я ж пояснював. У мене зараз взагалі по нулях. Карти заблокували.

– А жити ти на що збираєшся? У тебе наче наречена там, сім’я нова планується.

Павло роздратовано цикнув.

– Яка сім’я, мамо? Анжелка ця лише гроші тягне. То їй вії, то їй нігті, то їй подавай ресторан. Втомився я від неї, якщо чесно. Як п’явка вчепилася!

Анжела за столом пішла червоними плямами. Я бачила, як вона стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні.

– І що робити думаєш? – незворушно продовжувала Тамара.

– Та я не знаю! – Павло заговорив різкіше і вище звичайного. – Слухай, мамо, перекажи мені хоч пару тисяч на карту Петра. Бо мені навіть на тютюн не вистачає. І за гуртожиток платити нема чим, господиня вже косо дивиться.

– За гуртожиток? – хитро перепитала свекруха. — А квартира Ольги як же? Ти ж ніби збирався там жити?

– Та яка квартира, мамо, ти чого? Там же дарча, хрін підкопаєшся. Я Анжелці наплів про суди, щоб вона відв’язалася на якийсь час зі своїми хотілками. Думав, протягну ще місяць, а там буде видно. Перекажи грошей, га? До понеділка віддам.

Тамара подивилася на Анжелу. Дівчина сиділа біла, як крейда, тільки червоні плями на щоках палали.

– Не перекажу, Пашо, – відрізала свекруха. – Поки борг банку не закриєш, жодної гривні від мене не отримаєш. Крутись як хочеш, бізнесмене!

Вона скинула виклик. На кухні повисла дзвінка тиша. Чути було тільки, як за вікном гуде сміттєвоз.

– Ну що, – забрала квитанції зі столу. – Запитання ще є? Судитимемося за половину квартири?

Анжела різко схопилася. Табуретка жалібно рипнула по підлозі.

– Козел… – процідила вона крізь зуби. – Який він козел!

Вона навіть не глянула на нас. Розвернулась і швидким кроком попрямувала до передпокою. Ми не стали її проводжати. Невдовзі грюкнули вхідні двері, і у квартирі знову стало спокійно.

Тамара важко опустилася на стілець і провела рукою по волоссю. Уся її зібраність кудись випарувалася.

Переді мною сиділа втомлена жінка похилого віку, якій рідний син додав сивини більше, ніж все минуле життя.

– Як думаєш, Ольго, повернеться вона до нього? – тихо спитала вона.

– Та потрібний він їй без грошей, – увімкнула чайник. – Швидше за все, вона зараз приїде в цей його гуртожиток, влаштує скандал і з’їде. Знайде нового спонсора. А Паша шукатиме нову любов.

Так у результаті й сталося.

Десь за місяць Павло з’явився на нашому обрії. Дзвонив мені, просився назад. Розповідав, що усвідомив свої помилки, що ця Анжела виявилася меркантильною, винесла йому весь мозок і кинула у найважчий момент. Присягався, що все виправить.

Я навіть слухати не стала. Просто заблокувала його номер.

Тамара теж відмовилася пускати його на поріг. Сказала, що доки він не принесе довідку з банку про повне погашення її кредиту, матері він не має.

З того часу минув рік.

Живе наш колишній “батько сімейства” десь на орендованій квартирі навпіл з таким же невизнаним генієм. Сплачує борги по кредитах.

А ми зі свекрухою іноді зідзвонюємося. Не скажу, що ми стали кращими подругами та печемо одна одній пироги у вихідні.

Але ділити нам нічого. Життя, воно все по місцях розставляє, головне – вчасно зняти локшину з вух…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!