Здавалося б, мама – єдина людина на планеті, яка любить тебе сильно та безумовно одразу після появи. Але в моєму випадку це правило не працювало від слова зовсім

Здавалося б, мама – єдина людина на планеті, яка любить тебе сильно та безумовно одразу після появи. Але в моєму випадку це правило не працювало від слова зовсім.

Тата в мене ніколи не було, разом із мамою мене виховувала бабуся. І якщо від бабусі ще можна було почути теплі слова та підтримку, то від мами найчастіше не можна було почути нічого, банально через те, що її постійно не було поряд.

За словами бабусі, мама багато працювала, щоб забезпечити нас та моє майбутнє. Я вірила.

Бабусі не стало, коли мені було дев’ять. І поплакавши трохи, я почала вчитися жити з жінкою, яку я зовсім не знала, але яка була мені матір’ю. Звичайно, це не було легко, бо на той час у мене накопичилася сильна образа, але потроху я звикла до того, що близька людина в мене є.

Попри те, що мама працювала цілими днями, зарплата у неї була не дуже висока. Нам вистачало на їжу та дрібниці, але особливо великих запасів не було. Я це чудово знала, тож жодного разу в житті не просила у мами грошей на якісь свої розваги.

При цьому мама повторювала, що мій обов’язок добре вчитися. Мама часто вголос уявляла, як я вивчуся на хорошу професію, вийду на гідну роботу, і сама зароблятиму собі на хліб. Бажано – з маслом та ікоркою, бо “Не хочеш же ти, як я, все життя за три копійки горбатитися?!”

Я не хотіла, звісно. Тому мрію стати співачкою засунула кудись якомога далі та чесно вивчала шкільні підручники. Я чудово розуміла, що творча професія приносить славу і гроші тільки найуспішнішим, і не розраховувала потрапити до їхнього числа. Залишалося погодитись з мамою.

Зі школи я випустилася із золотою медаллю, і мама дуже мною пишалася. Адже якщо я сама, без репетиторів, змогла досягти вищих балів з усіх предметів, то неодмінно досягну в цьому житті всього, чого тільки захочу!

Я мліла від маминої похвали, і слухняно подала документи на юридичний, про який мама завжди мріяла. А коли я пройшла на бюджет, то стала найкращою дочкою на світі.

Переїжджати мені заради навчання не довелося, змінювати спосіб життя – теж. Нові друзі у мене, звісно, з’явилися, але близько я ні з ким спілкуватися не починала. Не було часу.

Ближче до третього курсу майже весь мій потік не ходив до університету. Люди або відраховувалися, або виходили працювати та переходили на заочне, або якось домовлялися за навчання.

Я вирішила теж вийти на роботу, щоб не сидіти на парах. А щоб не отримати проблем із деканатом, я влаштувалася за спеціальністю, в один із судів.

Мама спочатку бурчала, що правильніше спочатку закінчити навчання, але потім підтримала. Мовляв, практика раніше буде, і не буде проблем із відсутністю досвіду.
Очікувано, підробіток мій мені не сподобався зовсім. Я тільки й робила, що перекладала папірці та висиджувала повний робочий день замість половини за договором.

Мама примовляла, що так і потрібно, і що я роблю все правильно. Адже я на перспективу працюю! Як диплом отримаю, то відразу візьмуть на кращу посаду!

Я й терпіла цілих три роки. Робота так і залишилася копійчаною та невдячною, диплом залишився шматком паперу. Жодного підвищення ніхто мені пропонувати не збирався.

Моє бажання влаштуватися в будь-який із закладів за спеціальністю не те, що впало до нуля, а пішло в мінус. Я покинула цю роботу, і нову шукала серед тих, куди беруть будь-кого.

Але пошуки затяглися. Понад два місяці я просиділа вдома. А мама, дізнавшись причину мого звільнення, тільки гризла мене день у день. Я ж здобула освіту, треба було влаштуватися працювати! А я тільки голову морочу.

Через два місяці, як я сиділа без роботи, мама приголомшила мене тим, що йде подавати до суду.
– Я на тебе такі гроші витратила, щоб виростити! Стільки вклала у твою освіту! І якщо ти, погань така, не розумієш сама, що треба вийти на роботу і мати забезпечити, то може хоч через суд до тебе дійде!

Сказати, що я була шокована – нічого не сказати. По-перше, мені було дуже прикро від такого ставлення, а по-друге, мати не вклала в мою освіту ні копійки. У їжу, одяг та проживання – можливо, згодна. Але не в освіту.

Роботу мені справді довелося знайти швидше, ніж я планувала, і вже за два дні я вийшла стажистом у кав’ярню.

Одна зі знайомих погодилася на місяць мені дати притулок, речі я частково перевезла, коли мати була на роботі. Нехай спробує позиватися до людини з юридичною освітою – подивимося, хто опиниться в дурнях у результаті.

Одне я знаю точно – близьких родичів у мене все-таки немає, і я не хочу все життя жити з жінкою, яка виховувала мене лише для того, щоб я її забезпечувала в старості.