Здавалося життя вже закінчилося, Микола по вуха заліз в борги, мав справу з серйозними людьми, дійшов до того, що жінка виперла з хати, сама господарку продала і поїхала з дитиною до батьків в інше місто.
А перед від’їздом сказала що Микола ще не раз пошкодує про все, що він їм робив, і безсонні ночі загадає, як вона синці замазувала, і зіпсовані дитячі свята, все згадає.
Микола ж тільки посміявся над дружиною і все, пішов далі останню соку ділити з такими ж друзями по нещастю, від яких рідні відвернулися.
Вечір, холодно, сиро і якось моторошно, біля Миколи на автобусній зупинці сідає якась жінка, спиною, в капелюсі, обличчя не видно. Він намагається заговорити, але як німий.
Вона знімає капелюха і повертається до Колі. На обличчя один в один його жінка колишня, тільки старша років на 30. Тут поруч зупиняється автомобіль і звідти гукають Колю, він намагається втекти, не виходить, знову біля нього з’являється та ж сама жінка, він її благає щоб допомогла, а вона спокійно так гукає, і каже хлопці, він тут, сюди.
А поруч хлопчик маленький в тієї жінки на руках, вона його тримає міцно, але і його намагаються відібрати, кудись забрати, Микола виривається і тікає, забуває і про жінку, і про хлопчика, сам рятується.
Потім падає, і все як в тумані, прокидається вже під ранок в лісі, поруч з тією зупинкою, дивиться на телефон, а там десятки пропущених, а він, він не зміг відповісти, був надто нетверезий.
Передзвонює тещі, а та каже, Нати, жінки більше немає, і сина немає, вони їхали з міста ввечері, автобус зламався, пішли навпростець, на них напали якісь нелюди, словом немає, і заридала.
Ната до цього телефон новий купила, старий в ремонт здала, номер тільки колишнього чоловіка знала, йому і дзвонила, щоб врятував.
Їх доречі недалеко від тієї зупинки і знайшли. Колю після того ніхто не бачив, люди подейкують, що він ходить там іноді, біля зупинки тієї, то там вночі тепер і ставати страшно. Ака історія, вигадка чи ні, вам вирішувати, але може якби не оковита, то як мінімум 3 життя зараз би були врятовані, хто зна.
