– Здоровий лівак зміцнює шлюб, – реготав Антон, вважаючи це справжньою мудрістю. Ще й надто дотепною! Але він, ох як помилявся…

– Здоровий лівак зміцнює шлюб, – реготав Антон, вважаючи це справжньою мудрістю. Ще й надто дотепною.

– Це точно, – підтакнув Сашко, його друг.

– Та й взагалі, чоловіки за своєю натурою полігамні. Природу не обдуриш, – говорив далі Антон. – Усі мужики зраджують – це факт.

Діма хмикнув. У їхній компанії він опинився вперше. Антон та Сашко були його колегами, а на нову роботу він влаштувався лише місяць тому.

І коли вони запропонували посидіти у п’ятницю ввечері у барі, Діма з радістю погодився. Добре, коли між колегами є дружні стосунки. Так і працювати простіше.

Та, якщо чесно, він сподівався і дружин познайомити. Дружина Дмитра, Настя, була дуже товариською, легко знаходила спільну мову з будь-якою людиною.

Тому Діма і сподівався, що колись вони всі разом кудись виберуться відпочити, а, може, потім і дружитимуть сім’ями. І він навіть не уявляв, що почує від своїх колег за кухлем пінного.

– Ну, а ти, що мовчиш? – штовхнув його плечем Сашко. – Розповідай про свої любовні пригоди. Не бійся, всі свої!

– Так їх немає, – розвів Діма руками.

– У якому сенсі? – спитав Антон.

– Так у прямому. Я кохаю дружину, – відповів Дмитро, вважаючи, що це все пояснює.

– То ми теж своїх кохаємо, – засміявся Сашко. – При цьому ніщо не заважає нам заводити інтрижки на стороні. Це ж азарт, полювання. Вважай – хобі. І точно ніяк не належить до нашого кохання.

– Хобі, яке кривдить ваших дружин? – Запитав Діма. – Яке зробить їм боляче, якщо вони про все дізнаються.

– Та що їх ображає, вони ж не знають про інтрижки, – хмикнув Антон. – І не впізнають. У цьому, до речі, й кайф. Ти маєш бути гранично обережним! Це, свого роду, гра. Небезпека навіть підганяє.

Діма похитав головою. Така філософія була йому не до смаку. Він дотримувався іншої думки.

– А якщо ваші дружини зраджують вам, це теж їхнє хобі? – посміхнувшись, спитав він.

Антон і Сашко відразу спохмурніли.

– Бабам зраджувати заборонено, це факт.

– А чим вони гірші за вас? – усміхнувся Діма. – Чи, навпаки, кращі?

– Це ж природа! Як ти не розумієш? Чоловікам – можна і потрібно, а жінкам – у жодному разі.

– Не розумію, – щиро промовила Діма. – Я свою дружину сам вибрав, сам покликав її заміж. Я її кохаю і ніколи не скривджу. А ще я знаю, що одна моя зрада може зруйнувати все те прекрасне, що є у нас.

– Я ніколи не став би ризикувати шлюбом заради короткої інтрижки. Та і якщо чесно, не хочу. Мені, крім Насті, ніхто не потрібен.

– Ой, не бреши ти, – засміявся Антон. – Святоша знайшовся. Будь-хто хоч раз зраджував.

– Жодного разу, – похитав Діма головою. – І не зраджу. Мені дружина дорожча. І я зненавиджу себе за такий низький вчинок.

– Ну й недолугий, – хмикнув Сашко. – Життя – воно, он, мимо проноситься! А довкола стільки дівчаток гарних! А ти його витрачаєш на ту, що й так із тобою. Нерозумно це.

– А ви своє витрачаєте на лівих жінок, коли на вас вдома чекає та, що любить, – не погодився Діма. – Але це ваша справа. Я особисто – пас.

Після бару Сашко та Антон вирішили поїхати до сауни, природно, покликавши знайомих панянок. Діму теж звали, але він одразу відмовився.

– Та гаразд, не хочеш, не зраджуй. Але, розважитися ж можна, поговорити просто, – промовив Антон.

– Це теж своєрідна зрада, – не погодився Діма. – Я можу поговорити зі своїми подругами, з нашими спільними знайомими. Та й то, якщо вони будуть у компанії, я завжди дружину покличу.

– А з якимись лівими дівчатами я не маю жодного бажання розмовляти, – твердо відповів Діма. Сашко та Антон лише посміювалися з нього. Вважали його якимось дивним, навіть казали, що він не чоловік.

– Ходить під каблуком у дружини, – раділи вони. – Навіть шкода його.

Сашко та Антон провели чудовий вечір, а потім повернулися додому, збрехавши своїм дружинам, що були весь час у барі.

Діма ж приїхав набагато раніше і поділився із дружиною філософією своїх колег.

– Мабуть, це був перший та останній раз, коли я з ними кудись пішов, – промовив він.

– Твоя справа, – усміхнулася Настя. – Я тобі довіряю та знаю, що ти не такий.

– Звісно, ​​не такий, – усміхнувся Діма. – Я б тебе нізащо не зрадив. Ти ж для мене головна у житті людина.

У понеділок на роботі Сашко та Антон почали розповідати Дімі, що він втратив, відмовившись піти з ними.

– Я провів чудовий вечір зі своєю коханою, для мене це важливо, – не став він із ними сперечатися, розуміючи, що їх уже не переробити.

Та колеги постійно намагалися його зачепити. Наче їм не подобалося, що він такий вірний і так дорожить своєю дружиною.

Вони ж були не такі, і в душі хотіли, щоб і всі зраджували своїм дружинам. Тоді стало б зрозуміло, що це нормально.

Діма трохи відсторонився від них. Зрозумів, що дружби не вийде. Йому все одно, хто і чим займається. Але те, що вони намагаються і його на таке спонукати, Діму не влаштовувало.

Невідомо скільки б тривало все це, але одного дня, коли Антон знову хвалився своїми любовними пригодами, задзвонив його телефон.

– О, дружина дзвонить, – з усмішкою промовив він.

Дімі навіть неприємно було чути це. Називає дружину дорогою, каже, що любить, а за її спиною поводиться огидно.

І тільки він хотів повернутися до своїх робочих обов’язків, як зауважив, що Антон зблід.

– Ні, що за нісенітниця?!

Антон повісив слухавку, а Сашко поцікавився, що сталося.

– Та жерсть!.. Якась із моїх “панянок” написала дружині, розповіла, що я їй зраджую!

– Ти ж знаєш, що не спійманий – не злодій, – усміхнувся Сашко. – Просто не зізнавайся.

– Та я знаю! – відмахнувся Антон.

Діма спостерігав за ним. Антон дуже нервувався. І Дімі, знову ж таки, це було незрозуміло.

Йому на думку прийшло цікаве порівняння. Наприклад, людина мріє про новий дорогий телефон, робить все, щоб його придбати, та на людях поводиться з ним акуратно, береже його. А коли ніхто не бачить, кидає його на підлогу, та користується старим кнопковим апаратом.

І він знає, що колись його дорогий телефон розіб’ється від цих ударів. Може, цього разу, може наступного.

Але це станеться. І все одно продовжує так чинити, хоч і дуже страшно, що улюблений мобільний зламається.

Так, порівняння досить недолуге, але вчинки Антона та Сашка для Діми були настільки ж нелогічними, як і те, що виникло в нього в голові.

Наступного дня Антон прийшов на роботу пом’ятим та злим.

– Ну що? Викрутився? – відразу запитав Сашко.

– Розлучення, що ще … Ця недолуга, з якою я дружині зраджував, скинула їй листування і наші фото. А я навіть не бачив, що вона нас фотографувала!

– Ненавиджу! Вона все зіпсувала! Я не знаю, як повернути довіру дружини. Вона зла і скривджена. І все через якусь істеричку!

Діма, звичайно, не ліз у розмову. Але йому так і хотілося сказати, що Антон повинен звинувачувати себе. Що він мав розуміти, що рано чи пізно правда спливе. І мав зважувати на всі ризики.

А наступним карма наздогнала і Сашка. Дружина Антона дружила з дружиною Сашка і розповіла про зради свого чоловіка.

Дружина Сашка задумалася. Адже її чоловік та Антон постійно відпочивали разом. Вона залізла в його телефон і знайшла там зовсім свіжі листування. Тепер і Сашко розлучався.

Діма зауважив, що колеги справді переймаються через розлучення, вони й справді не хочуть втрачати своїх дружин.

І хоч би як він намагався зрозуміти, навіщо тоді треба було їх зраджувати, не зміг. Мабуть, у всіх у голові свої установки, свої моральні принципи та свої розставлені пріоритети.

І Діма був радий, що він ніколи не опиниться в такій ситуації. Йому фізично ставало боляче, коли він лише думав, що б пережила його дружина, якби Діма їй зрадив.

І він розумів, що ніколи її так не скривдить. Адже якщо по-справжньому кохаєш, не зможеш завдати болю. Він слушно міркує, чи підкаблучник?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.