Ліда одразу зрозуміла, що мати дзвонить із приводу грошей, які знову потрібні для Інни, старшої сестри Ліди.
Історія стара, і тривала вже не перший рік. Мати дзвонила, просила, а Ліда іноді допомагала. Для неї це труднощів не становило.
– Як ти не розумієш, у твоєї сестри чоловік недолугий, але вона його любить. Тут нічого не вдієш. Це тобі пощастило, грошей у вас багато, сама заробляєш, та й чоловік не бідний. Будинок купили величезний, а Інна з трьома дітьми тулиться у двокімнатній квартирі.
– Навіщо ж вони запхали трьох у двокімнатну?
– Це їхня справа.
– Мамо, мені набридло допомагати! У нас свої діти.
– Лідо, у вас діти ще маленькі й лише двоє.
– І що? Ти хочеш, щоб я їй платила щомісяця? Їй недостатньо, що ви всі гуртки та секції дітям оплачуєте?
– Їй мало, що діти до моря щороку їздять вашим коштом, а ти з татом за наші? Що ще? Дітей у школу зібрати! Так, це багато, бо їх троє! А хто батьки дітей?
– Лідо, навіщо ти так? Звичайно, батьки вони, але діти – твої племінники. Могла б хоч одному до школи портфель зібрати та форму купити. Тільки я не з того приводу. Діти великі, їм потрібний простір. Ми з батьком вирішили допомогти їм.
– Ви вирішили помінятися квартирами? У вашій трикімнатній їм буде краще. Я, претендувати та ображатись не буду, міняйтеся.
– Ти неправильно мене зрозуміла. Міняти ми нічого не будемо. Ми з батьком до цієї квартири звикли, можна сказати, вросли в ній. Квартиру Інні треба купити… Ми візьмемо для них іпотеку.
– Щастить же моїй старшій сестрі! Ми самі заробили, а їй куплять! Шикарна у вас ідея, і працювати їй не треба. А головне – чоловік її коханий, ваш недолугий зять, пальцем не вдарить при цьому.
– Хто ж винен, що вона такого знайшла? Натомість добрий, тихий.
– А ви ще більше допомагайте, так він ще добрішим буде, і тихішим. Ви запропонуйте йому взагалі не працювати. Та й Інна не проти б дома сидіти. Це ж треба так влаштуватися! Усі принади життя їй. А за що?
– У тебе все є, а їй треба допомогти! Ти постійно мене перериваєш і не даєш договорити.
– А що тут говорити? Я ж розумію, що потрібні гроші. Знову! Дітей у школу зібрати, одягнути, на гуртки… Я повинна утримувати їх усіх, поки ви з іпотекою розраховуєтесь? Так у мене грошей немає, скінчилися!
– Не треба так казати. У вас все є, будинок купили, машину поміняли, більше вам нічого не треба. Ти не особливо й допомагала.
– Так і нам ніхто не допомагав. Настільки я пам’ятаю, так допомагали тільки Інночці. Все їй. Уроки, репетитори, музика…
– А коли Інночка стала студенткою, то про мене геть-чисто забули. Навчалася, і з шістнадцяти років заробляла сама. Згадали! А якби я нічого не досягла, то мене б ще раз забули!
– Що ти таке кажеш? Тобі здалося.
– Мамо, тобі теж здалося, що в мене є гроші для Інни. Вона працює, чоловік її працює, ось хай усе й куплять самі. Вас я не зупиняю допомагати їм, але сама нічого не дам. Якщо ти забула, то я нагадаю, що в нас уже другий син іде до школи цього року. Два школярі!
– До школи? А може, хай ще в садочок ходить? Йому сім лише наприкінці вересня.
– А давай ми в школу до двадцяти не підемо? Ні, до вісімнадцятиліття, а там він сам вирішить, що робити.
– Погано ми тебе виховали, все ти перевернеш на свій лад. Усі твої жарти невдалі.
– То це я в тебе невдала! Ось Інночці пощастило. А в мене немає такого чоловіка недолугого, доводиться нам працювати.
– Самі й будинок будували та на машину заробляли. А Інночці машина не потрібна? А іпотеку ви будете на квартиру брати, чи одразу на особняк?
– Все ти не так зрозуміла. Всього я хотіла попросити допомагати нам з платежами по іпотеці. Її я оформлятиму на себе.
– Якщо тобі схвалять іпотеку, то ти платоспроможна. Впораєтеся!
– Не впораємося! Нам ще Інночці допомагати з дітьми.
– А вони щось самі роблять? Я про гроші. На що вистачає їхньої зарплати? На нігті, косметолога, дієтолога, перукаря, кафе, ресторани…
– Це тобі не потрібен дієтолог та дієта, ти не трьох на світ привела. Їй треба підтримувати красу, вона ж старша за тебе, а ти ще не доросла до цього.
– А для чого? Щоб ваш недолугий зять не втік? Так він нікуди не подінеться, головне – його не турбувати, та допомагати. Багато допомагати!
– Не виходить у нас з тобою розмови останнім часом. Не можна так із сім’єю. Не розумію я тебе.
– То ти мене й раніше не розуміла. Про батька я зовсім мовчу. Він любить лише диван, футбол та політику, а ти Інночку. А головне кохання Інночки – гроші.
– Не розумію, як у нашій родині виросла така…
– Така! Я люблю чоловіка та своїх дітей! Відтепер усе буде лише для них!
– Можна подумати, ти багато допомагала? Твій мізерний внесок у щастя сестри…
– Якщо він мізерний, то самі й справляйтеся. До речі, безплатних букетів для племінників цього року не буде. У мене дуже багато замовлень. Квітів не залишиться. Доведеться їм у крамниці замовити, або на ринку.
– Не буде? А ти більше не могла посадити?
– Не могла. А знаєш чому? Рік тому твоїй улюбленій Інночці мої букети не сподобалися. Я чула вашу розмову.
– Їй не сподобалися безплатні, то хай купить. Все, мамо, розмова закінчена. Грошей не буде, нічого не буде!
– А, як же ми? Як я розраховуватимуся?
– От і думайте! Це не мої проблеми!
Ліда поклала слухавку. Не вперше відбувалася розмова про гроші, тільки цього разу грошей треба було більше. Не один рік допомагати з іпотекою щомісяця.
Звичайно ж, Ліда не платитиме, і взагалі більше не допомагатиме. Мати сподівається вмовити молодшу дочку.
Інна сподівається на допомогу матері, її чоловік тихо спостерігає, та чекає. Ліда мріє, що від неї відстануть. Тільки батько ні про що не мріє, йому вистачає дивану, та футболу…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? А ви б допомогли? Ставте вподобайки.
