Згодом я розумію, що не у всіх ситуаціях гордість потрібно показувати, і нічого такого немає в дзвінку дівчини хлопцеві, нехай навіть вона подзвонить першою. Адже від цього дзвінка часом залежить її майбутнє

Чи всі засоби хороші для досягнення мети? А якщо ця мета любов? Мій однокласник і в шкільні роки виявляв до мене інтерес, але якось все це було по-дитячому, так і я, не те, що нинішнє покоління, років до 16 в ляльки грала. І ось стали ми з ним часто зустрічатися на загальних вечірках, або просто перетинатися в кафе, барах (містечко у нас маленьке, пару місць, куди піти можна).

Він відверто залицявся до мене, але я була неприступна. По-перше знала про його романтичну і непостійну натуру, по-друге, це вже був не той молодий красивий і привабливий хлопець. Він подорослішав, поважчав, став носити окуляри і виявився дуже і дуже занудним громадянином. Загалом, не в моєму смаку). Однак, визнаю, спроб він не залишав.

І ось якось, з’явився він в кафе-барі зі своїм другом. Я закохалася відразу. Хлопець сподобався мені всім, і поведінкою, і почуттям гумору, і інтелігентністю. Ми багато танцювали, спілкувалися, я зрозуміла, що не байдужа йому теж. Після вечірки, Максим (назвемо його так) проводив мене до будинку, я залишила йому свій номер телефону. Ніколи не мала звички дзвонити хлопцям першою, ось і в той раз, його номер телефону я не стала записувати, сподіваючись, навіть будучи впевненою, що Максим подзвонить.

Але пройшов день, потім другий, потім тиждень. Я зрозуміла, що дзвінка не буде. Сама я подзвонити не могла, так як номера не знала. Я дуже переживала, бо хлопець сподобався мені по-справжньому. Але гордість не дозволяла мені запитати номер у однокласника. Дурна гордість. Потім час пролетів. Все якось забулося, і почуття мої вщухли.

Я знову в кафе, знову бачу однокласника. Ми миленько так з ним поспілкувалися. Але не дарма ж кажуть, що жіноча інтуїція є. Я запитала його: «Чи відповіси мені чесно на питання?» Він погодився. А коли я запитала, чи має він відношення до того, що Максим так і не подзвонив мені, відвів очі вбік. Тоді я зрозуміла і зажадала пояснень. Однокласник мій зізнався, що наговорив Максиму про мене всяких небилиць, переконав, що ми з ним не пара. Ось так.

І тепер я задаюся запитаннями. Навіщо потрібна ця жіноча гордість? А також – як далеко можна зайти заради своєї мети? Як можна ось так обманювати і грати людськими почуттями?

Згодом я розумію, що не у всіх ситуаціях гордість потрібно показувати, і нічого такого немає в дзвінку дівчини хлопцеві, нехай навіть вона подзвонить першою. Адже від цього дзвінка часом залежить її майбутнє. А про обман думаю – все рано чи пізно відкривається, пізнається, тільки ось після обману чи кожен зможе пробачити?

Коштував той його обман сьогодення? Звичайно, ні. Ми по різні боки, тепер навіть не вітаємося. І навіть якщо все зроблено заради коханої людини, ніяк не може бути виправдано, це мерзенний вчинок.