Марго одружилася з Володимиром, коли їй ледь стукнуло 18 років. Кохання прийшло, наче сніг на голову. Тільки їхнє весілля організувалося зовсім не через цікаве становище нареченої. Просто пара молодих людей повірила, що вони справді створені одне для одного. Жанні здавалося, що на її життєвому шляху вже не буде кращого чоловіка, ніж Вова. Отже, треба хапати птаха щастя за хвіст.
Юна Марго вірила, що які б труднощі не зустрілися на шляху нової родини, вони з Вовою впораються. Хоча з кожним днем адекватність кричала дівчині:
«Біжи! Невже ти не бачиш, що це все було помилкою?»
Молода невістка не хотіла прислухатися до свого розуму і продовжувала наполегливо триматися за свого чоловіка.
А той, у свою чергу, за мамину спідницю. І це не дивно, адже Ганна Вікторівна любила сина найбільше у світі. Батько Вови так і не спромігся узаконити стосунки з Ганною. Вішав їй локшину на вуха скільки міг, а потім втік.
Свою увагу жінка віддавала синові на 100%, і так уже вийшло, що розпестила його.
Поки Марго зустрічалася з Володею, Ганна Вікторівна здавалася їй надзвичайно милою та турботливою жінкою. Але після весілля сталося жахливе. Дівчині довелося жити зі свекрухою під одним дахом. Хоча Вова був старший за дружину на цілих 5 років, працював і обіцяв, що орендує квартиру. Однак його словам не судилося збутися.
Чого Риті тільки не довелося почути, поки вона жила разом із свекрухою. Готує дівчина, зрозуміло, погано, одягається теж абияк, про чоловіка турбується так собі і за будинком стежить ще гірше.
Куди б не пішла Марго і чим би не займалася, очі Ганни Вікторівни стежили за нею. Батьки Рити не були раді настільки ранньому шлюбу, але підтримували дочку як могли.
«Якщо відчуваєш, що щось не так, відразу ж повертайся додому», – запевнила мама свою Риточку.
І вона таки прийшла. Шлюб із Володимиром протримався трохи більше року. Марго дуже довго плакала і ледве змогла розповісти батькам, чому вона так вчинила.
Виявляється, до щоденних причіпок від свекрухи додавалися ще й невтішні слова чоловіка. Тож дівчина довго прожити не змогла. Їй все ще було неймовірно соромно через свою помилку, але вона знову почувала себе вільною.
«Марго, ти вже вибач, що ми всю твою родину на вуха підняли. Просто не знали, до кого звернутись. У будинок для людей похилого віку не хочеться Ганнусю віддавати, таки шкода людини. А Ірка, друга дружина Вови, взагалі про неї не думає. Не годує навіть і не відвідує. Сказала, щоби до кінця місяця Ганни тут не було. Вона квартиру покійного Вови продаватиме», — щебетала Марго на вухо сусідка Ганна Миколаївна.
За кілька десятків років Марго довелося повернутися до квартири, з якої вона колись у паніці тікала геть. Молода дівчина змогла відновитись від пережитого кошмару, вдало вийти заміж, народити трьох діток. Але тихе та щасливе життя перервав дзвінок.
«Жанночка, це Марія Миколаївна. Сусідка твоя по сходовій клітці, коли ти ще одружена з Вовочкою була. Марго, врятуй Ганну. Адже їй недовго залишилося».
Тепер Рита стояла на порозі старої бідної квартири. У повітрі лунали аромати старіння, плісняви та каналізації. Жінка пройшла до кімнати і помітила на ліжку купку старих ковдр. Під ними злякано лежала старенька, притискаючи до себе кістляву кішку.
Марго глянула в очі старенькій, але не могла впізнати ту надміру жваву і владну даму. Старість і тяжке життя вибили з Ганни всю дурість.
Мудра жінка не могла залишити Ганну Вікторівну під тією купою смердючих ковдр. Зрозуміло, вона ніколи не забуде про те, що їй довелося пережити в молодості. Але як би вона почувала себе, якби залишила літню бабусю тут, віддавати Богові душу в холоді та голоді? Хоча, мабуть, найголовніше те, як відреагував нинішній чоловік Маргарити та її свекруха.
«Ти маєш рацію, доню, не можна кинути ту жінку напризволяще», — так відповіла Риті нова свекруха. Нарешті свекруха і життя Марго однаково прекрасні.
