Жіночка зауважила, що трійнята нам не підійдуть, ну хто потягне одразу трьох

Стас був безплідний. І незважаючи на те, що його благовірна ніколи не говорила жодних претензій з цього приводу, її розпач, особливо останнім часом, буквально витав у повітрі.

Після кількох різких розмов по душах вирішено було зробити якісь кроки. Лікарі ніяк не могли допомогти чоловічому недугу, а тому сімейна пара вибрали варіант з дитбудинком.

Ранок. Кава. Обмін побіжними поглядами одне на одного. В очах стоїть те саме питання: «Воно нам треба?» Мабуть так.

Після приїзду привітна жінка з текою у руках вже чекала на ресепшені. Зелений чай, пара уточнюючих питань, милі посмішки і запрошення розглянути дитячі фотографії на стінах кабінету. Тим часом вихователька пішла у своїх справах, але хвилин за 10 обіцяла повернутися.

— Ну що, ти як, нервуєшся?

— Ти сам бачиш. Тут так багато дітей, як обирати? Що говорити? Слава богу, хоч чисто скрізь, і дружелюбна жінка нам попалася. Я боялася, як у тих фільмах про сиріт.

— Отже, зараз зачекаємо на неї і підемо вибирати. Сподіваюся, все пройде добре… Ой, а це хто?!

До кабінету увійшла дівчинка. Обіймаючи, вона несла невелику плюшеву іграшку, а її величезні очі злякано дивилися на двох незнайомих дорослих.

— Тітонько Людмило?

За кілька хвилин двері відчинилися і в кабінет знову увійшла працівниця дитячого будинку. Спершу вона здивовано подивилася на перелякану малу, потім на трохи збентежених Стаса та Іру.

— Мариночко, сонце. Ти чому від няньки втекла? Зараз, вибачте, ще одну секунду.

З цими словами жінка взяла малечу на руки і відвела до іншої робітниці. Іра подивилася на чоловіка, і вони начебто все зрозуміли. Дівчинка сама прийшла, така мила, така маленька. Що ще вирішувати, якщо внутрішній голос наполягає на тому, що це, це доля?

Через 5 хвилин, вислухавши пару, Людмила Михайлівна енергійно мотала головою і сумно дивилася в підлогу.

– Ні, Маринка вам не підійде. Це мила, світла дитина. Але в неї є ще два братики. Вони трійнята. Теж дуже милі дітлахи, але самі розумієте. Хто ж потягне одразу трьох. Вони у нас надовго.

Іра потягла чоловіка за рукав, і той охоче відійшов подалі, до дружини. Навіть трохи відвернувся від виховательки. Та, однак, сприйняла це як норму. Мабуть, практика подібних розмов у жінки була.

— Нам це потрібно. Ти сам бачиш.

– Так, Ір. Але троє…

— Ми все життя працювали незрозуміло заради чого. І ти сам пропонував переїжджати з квартири до будинку. А вже чого поїсти, якось наскребемо. По засіках. Стасику, милий, я вже все вирішила. Довірся мені.

— Іро, а ти готова забути про Іспанію та Італію найближчим часом?

— Поїдемо на річку, любий. Як ти колись і хотів.

За кілька тижнів 5 людей сіли в одну машину. Благо просторий позашляховик легко помістив у собі не тільки господарів, але ще й трьох маленьких дітей, які з цікавістю розглядають нутрощі салону машини. Тепер життя цих п’ятьох круто зміниться. Зміниться на краще.