Жодного разу в житті не чула схвалення від батька, а ось критику дуже часто

Цього року мені буде 27 років, і мій батько за всі ці роки до мене абсолютно байдужий. З мамою він не розлучався, досі живуть разом, я народилася через 7 років після їхнього весілля, він був зрілою людиною, 33 роки.

Батько ніколи не цікавився моїм життям. Вихованням займалися лише мама та бабуся. Йому було все одно, коли я хворіла, а в дорослому віці його це просто дратувати.

Одного разу я зомліла, а коли прийшла до тями, він мене просто відчитав за це. Коли мене скрутили кольки, він тягнув мене з такою агресією в приймальний спокій, що трохи руку не відірвав.

Навчання, оцінки, плани життя його теж цікавили. З ким я спілкуюся, зустрічаюся йому абсолютно байдуже. Пам’ятаю, мені було років 10, мама з бабусею сильно посварилися, я налякалася і кинулася йому на шию, обійняла.

Мені просто хотілося тоді почути, що все буде добре. Він сильно відскочив, ніби йому неприємно і промовчав. З того часу я ніколи його не обіймала.

Жодного разу в житті не чула схвалення від нього, а ось критику дуже часто. Він водій з величезним досвідом та стажем, не навчив мене навіть водити машину, коли я просила.

Коли я виходила заміж, йому було все одно за кого, що і як, тільки він змусив нас влаштувати весілля, щоб перед родичами покрасуватись, хоч я не хотіла.

Найприкріше, що з моєю дворічною дочкою він носиться із самого народження. Я не проти, він дідусь, але мені незрозуміло чому на свою дочку начхати, а от на онучку ні. Її він цілує, обіймає, і гуляє, і розмовляє, і грає.

Мені постійно нав’язує, як її треба одягати, годувати, виховувати. Що ж ти мене не виховував? Усім розповідає, як він її любить та обожнює. На мою адресу за все життя жодного доброго слова.

З одного боку, я з цим змирилася. З іншого, образа і нерозуміння досі мене гнітять. Говорити з ним марно на цю тему, він просто мовчки піде.